— Річ у тім, що якась дівчина дала мені на вулиці ось це кілька днів тому. Я просто проходила повз неї… — Вона знічено замовкла. — Навзагал, я зайшла просто з цікавості. І не хочу надовго вас затримувати.
Лаура взяла брошурку, і вираз її обличчя змінився. Вона здогадалася, хто така Мередіт.
— Моя донька розповіла мені про вас.
— Невже? — здивовано спитала Мередіт.
— Так, — відповіла Лаура, глипнувши на рекламку. — Сказала, що ви — точнісінька копія Справедливості.
Віщунка замовкла, наче очікуючи, що скаже Мередіт. Утім, та промовчала, і Лаура сіла за стіл.
— Ви мешкаєте в Парижі? — спитала вона, жестом запрошуючи Мередіт до стільця напроти неї.
— Та ні, просто проїздом.
І Мередіт з легким подивом констатувала, що мимовільно сідає за стіл.
Лаура посміхнулася.
— Я не помилилася, сказавши, що ви вперше прийшли до пророчиці?
— Так, — відповіла Мередіт, примостившись скраєчку стільця, бажаючи таким чином продемонструвати, що прийшла ненадовго.
— Гаразд, — сказала Лаура. — Оскільки ви прочитали рекламу, то, мабуть, знаєте, півгодинний сеанс коштує тридцять євро, а годинний — п’ятдесят.
— Гадаю, вистачить півгодини, — відповіла Мередіт.
Раптом їй у роті пересохло. Лаура уважно вдивлялася в неї, дуже пильно, наче намагаючись побачити кожну зморшку, кожну рису й кожен найдрібніший нюанс її обличчя.
— Добре. Утім, за вами немає нікого, тому ми зможемо продовжити сеанс, якщо ви передумаєте. Вас цікавить якесь конкретне питання чи ви прийшли просто із загального інтересу?
— Я ж казала, що це радше науковий інтерес. Наразі я працюю над біографією. На цій вулиці, практично на цьому самому місці, колись була знаменита книгарня, яка відіграла видатну роль в історії мистецтва. І тому, чесно кажучи, такий збіг дуже мене зацікавив. — Мередіт осміхнулася, намагаючись розслабитися й виглядати невимушено. — Хоча ваша… ваша донька — я правильно кажу? (Лаура кивнула) — ваша донька сказала, що такої речі, як випадковий збіг, просто не існує.
Лаура теж усміхнулася.
— Розумію. Ви сподіваєтеся почути щось на кшталт відлуння минулого.
— Саме так, — підтвердила Мередіт і полегшено зітхнула.
— Гаразд, — кивнула віщунка. — Одні клієнти воліють почути якесь цілком конкретне тлумачення цілком конкретного питання. Це може бути робота, стосунки, важливе рішення, яке треба ухвалити, — що завгодно. Натомість інших цікавить щось загальніше.
— Нехай це буде щось загальніше.
— Добре, — усміхнулася Лаура. — Тоді наступний крок — це вибір колоди, якою ви воліли б скористатися.
— Даруйте, — винувато сказала Мередіт, — але в цьому я цілковитий профан і тому радо надаю вам змогу зробити це замість мене.
Лаура жестом указала на кілька колод карт, розкладених по краю столу лицьовим боком униз.
— Розумію, завжди незручно робити щось уперше, але краще, щоб обрали саме ви. Просто виберіть інтуїтивно, яка з них більше вам до вподоби, гаразд?
— Та я не проти, — знизала плечима Мередіт.
Лаура взяла найближчу колоду й розклала карти віялом по столу. Вони мали волошковий крап із довгастими золотими зірками.
— Красиві, — зауважила Мередіт.
— Це універсальні Таро Вейта[7]. Дуже популярна колода.
Карти наступної колоди мали зі зворотного боку простий біло-червоний візерунок.
— Ця колода в багатьох сенсах є класичною, — пояснила Лаура. — Вона називається Таро Марсель. Її створили в шістнадцятому столітті. Інколи я використовую її, але, правду кажучи, вона є дещо простуватою для сучасних уподобань. Більшість позивачів віддають перевагу сучасним колодам.
— Ви сказали «позивачі»? — здивовано підняла брови Мередіт.
— Вибачте, — усміхнулася Лаура. — Позивач — це людина, для якої здійснюється тлумачення, людина, котра ставить запитання.
— Ага, зрозуміло.
Мередіт глянула на стіл і вказала на колоду, що була трохи меншою за інші. Карти в ній мали чудовий темно-зелений крап із тонесенькими золотистими та сріблястими лініями.
— А це що за колода?
— Це — колода Таро Буска.
— Буск? — перепитала Мередіт, непевно пригадуючи це прізвище. Їй здалося, що вона його вже десь зустрічала. — Здається, це якийсь художник?
Лаура заперечно похитала головою.
— Та ні, так звали людину, котра першою надрукувала цю колоду. Ніхто не знає, який художник уперше намалював її і коли саме вона з’явилася. Відомо, що цю колоду вперше застосували на південному заході Франції наприкінці 1890-х років. Оце й усе, що ми про неї знаємо.
7
Артур Едвард Вейт (1857–1942) — англійський окультист, який придумав власну систему Таро.