Людські ряди рухаються в полях. Пальці мудрі, слухняні. Допитливі пальці нишпорять, раз — і знаходять коробочки. Не треба й придивлятися.
Кажу точно: я міг би бавовну і сліпим збирати. На дотик коробочки бавовни відчуваю. Обчухрую чисто, наче скельце. Тепер мішок повний. Зважуй на терезах. Сперечайся. Той, хто зважує, каже, ніби ти каміння підклав, аби важче було. А він сам чесний? У нього ваги з підкруткою. Іноді має рацію він: у тебе каміння в мішку. Іноді маєш рацію ти: ваги з підкруткою. Іноді обидва маєте рацію: і каміння в мішку, і ваги з підкруткою. Завжди сперечайся, завжди борися. Вище голову. Голову вище. Теж мені — якесь каміння. Ну один камінчик, може. Чверть фунта? Завжди сперечайся.
Повертаєшся з порожнім мішком. У нас є своя книга. Позначай вагу. Це треба. Якщо вони знають, що ти записуєш, то не надурять. Але Боже борони, якщо не позначатимеш, скільки назбирав.
Це хороша робота. Навколо дітлашня гасає. Чував про машину, яка бавовну збирає?
Так, чував.
Як гадаєш: колись така приїде?
Ну, якщо така приїде... один казав, тоді ручному збору гаплик.
Надходить ніч. Усі стомлені. Добре назбирали, що там. Заробили три долари — я, моя стара і малі.
На бавовняні поля прибувають автомобілі. Утворюються табори збирачів бавовни. Великі вантажівки, завішані сітками, та причепи, завалені білим пухом. Бавовна чіпляється за паркани, дроти, і бавовняний пух згортається в кульки на дорозі, й котиться, коли дме вітер. І чиста білосніжна бавовна йде до котон-джину[39]. І великі, пухкі тюки стоять, чекаючи на прес. І бавовна чіпляється вам за одяг, прилипає до вусів. Висякаєшся — а ніс наче ватою забитий.
Згорблюйся і прямуй, бо треба наповнити мішок, доки не стемніло. Мудрі пальці вишукують коробочки. Стегна згинаються, тягнучи мішок. Дітлахи вже зморилися, бо вечоріє. Вони спотикаються об оранку. І сонце сідає.
От якби ж тут довше попрацювати. Грошей небагато, Бог відає, та я бажав би, аби це тривало.
На шосе купчаться старі автівки, закликані листівками.
Є мішок для бавовни?
Нема.
Коштує долар.
Якби нас на роботу стало п’ятдесят, можна було б довше попрацювати, але нас п’ятсот. Навряд чи це довго буде. Я знав одного — він так і не виплатив за свою торбину. А коли нову роботу знайшов — дали нову торбину, а поле вже обчистили, доки він зібрав мішок.
Богом заклинаю: намагайтеся бодай трохи грошей відкласти! Зима швидко настане. А в Каліфорнії взимку взагалі не працюють. Швидше торбу набивай, доки не стемніло. Я бачив, як отой хлопець поклав у мішок дві грудки землі.
От чорт. Чому б ні? Я просто вирівнюю ваги з підкруткою.
А ось мої книги, записано триста дванадцять фунтів.
Правильно!
Ісусе, він ніколи зі мною не сперечався! Мабуть, у нього ваги з підкруткою. Ну, день добрий виявився все єдно.
Кажуть, до цих країв ще тисяча людей їде. Завтра боротимемося за ряди. Швидко бавовну вириватимемо.
«Потрібні збирачі бавовни». Чим більше збирачів, тим швидше бавовна йтиме до котон-джину.
А тепер додому, до табору.
М’ясо — ввечері боковина, Боже правий! Ми заробили грошей на м’ясо — боковину! Візьми малюка за руку — він геть зморився. Бігом — купи чотири фунти м’яса, боковини. Ото стара моя сьогодні ввечері перепічок смачних наробить, якщо не надто втомилася.
Розділ 28
оварні вагони — усього дванадцять — щільно згуртувалися на березі струмка. Там стояли два ряди — по шість вагонів кожний, у вагонах було знято колеса. Біля розсувних дверей було поставлено як платформи східці, збиті з дощок. Вийшли добрі оселі — водонепроникні, без протягів, на двадцять чотири сім’ї — по одній родині на половину кожного вагончика. Вікон не було, зате двері широко відчинялись. У деяких були «загородки» зі шмату полотна, а в інших «межу» позначали тільки двері.
Джоуди отримали половину одного з вагонів у кінці. Попередні власники поставили там замість пічного димаря каністру з бензином і зробили отвір у стіні для комину. Але навіть з широко відчиненими дверима в крайньому вагоні було темно. Мати відгородила половину помешкання брезентом.
— А тут дуже мило,— сказала неня.— Краще нам велося хіба тільки в урядовому таборі.
Щоночі вона розстеляла матраци на підлозі та щоранку знову скочувала. І щодня всі ходили в поле й збирали бавовну, і щовечора в них було м’ясо. У суботу вони поїхали до Туларе й купили бляшану плитку, нові комбінезони для Ела, батька, Вінфілда та дядька Джона, придбали там сукню для матері, а найкраще материне плаття віддали Ружі Шаронській.
— Вона так погладшала,— сказала мати.— Ті’ки дарма чималі гроші марнуватимемо, аби їй нову сукню купити.
Джоудам пощастило. Вони встигли вчасно, щоб отримати місце в товарному вагоні. Тепер усе навкруги було заставлено наметами запізнених, а ті, хто оселився в товарних вагонах, вважалися старожилами, аристократами.
Вузький потічок звивався між вербами, то зникаючи, то знову виринаючи в гайку. З кожного вагона до струмка вела твердо протоптана стежина. Між вагонами на мотузці розвішували одяг, і щодня сушилась одежа.
Увечері сім’я поверталася з полів, несучи в руках згорнуті мішки для бавовни. Джоуди зайшли до крамниці, яка стояла на перехресті; усередині вже юрмилося багато збирачів, охочих зробити покупки.
— Скільки сьогодні?
— Ми файно попрацювали. Сьогодні заробили три з половиною. От якби так і далі тривало. Дітлахи будуть хорошими збирачами. Мати зшила два мішечки — на кожного. Бо великий мішок не потягнуть. А вивалюють у наші торби. Пара старих сорочок — і лантухи готові. Файно працюється.
Мати підійшла до м’ясного прилавка, замислено притисла до вуст вказівний палець і подмухала на нього.
— Мабуть, свинячі відбивні,— мовила вона.— Почім?
— Тридцять центів за фунт, мем.
— Ну, зважте мені три фунти. І ще добрий шматок вареної яловичини. Моя донька ’го завтра приготує. І пляшку молока для моєї дочки. У неї душа аж просить молока. При надії, на дитину чека. Пані медсестра казала їй пити багато молока. І ще... дайте поміркувати... картопля в нас є.
Підійшов батько, несучи банку сиропу.
— Ось,— сказав він.— Може, якісь оладки зробимо.
Мати спохмурніла.
— Ну... ну... так. Гаразд, оце ще беремо. Смальцю зара’ в нас скі’ки хоч’.
Наблизилася Руті. Вона несла дві великі коробки крекерів, а в очах застигло питання, яке від кивка або заперечення матері могло перетворитися на трагедію або захват.
— Ма?
Вона підняла та опустила коробки, помахуючи ними, щоб додати їм привабливості.
— Ану постав на місце...
Очі Руті набули трагічного виразу. Батько сказав:
— Та вони ж ті’ки нікель за штуку. Малі сьо’дні файно попрацювали.
— Ну...— в очах Руті поступово засяяв захват.— Чудово.
Руті розвернулась і майнула. На півдорозі до дверей вона зловила Вінфілда та кинулася з ним у двері, у надвечір’я.
Дядько Джон подивився пару полотняних рукавичок з нашивками з жовтої шкіри, приміряв, зняв і поклав на місце. Поступово він наблизився до полиці спиртного і став, вивчаючи етикетки на пляшках. Мати помітила це.
— Чоловіче,— сказала вона, кивнувши головою в бік дядька Джона.
Батько неквапом підійшов до нього.
— Хочеться, Джоне?
— Ні.
— Потерпи, доки зберемо всю бавовну,— сказав батько.— Потім можеш набратися до чортиків.
— Та нічо’ мене не зачіпа,— відповів дядько Джон.— Працюю багато, сплю міцно. Ні снів не бачу, нічо’ такого.
— Я ж помітив, як ти на пляшки видивлявся.
— Та я їх і не бачу. Кумедія. Хочу всього накупити. А ці речі мені не потрібні. От, скажімо, оці безпечні бритви. Прикинув, що хтів би мати пару отих рукавичок. Дешеві.
— Ти не зможеш збирати бавовну в рукавичках,— сказав батько.
39
Скорочення від