М’юлі повільно відійшов, і лише було чути, як грудки легко похрустують у нього під ногами. Чоловіки намагалися почути його, але він пішов. Раптом почувся його голос із хати:
— Тут нікого нема. Заходьте.
Кейсі та Джоуд підвелись і попрямували до чорного будинку. М’юлі зустрів їх біля затоптаного вогнища, яке ледь курилося.
— Не думаю, що вони когось лишили,— гордо сказав він.— Віллі я гахнув, аж він перекинувся, двічі фари прострелив, от і стережуться. Хто я, їм не знати. А я не дамся. Біля хати ніколи не сплю. Якщо ви хочете піти звідси, покажу вам, де заночувати, і ніхто об вас не спотикнеться.
— Веди,— сказав Джоуд.— Ми за тобою. Ніколи не думав, що ховатимуся на обійсті свого старого.
М’юлі почав перетинати поля, а Джоуд і Кейсі пішли за ним. По дорозі вони збивали голівки бавовнику.
— Вам багато ще доведеться ховатися,— сказав М’юлі.
Вони рушили вервечкою через поля. Дійшли до висхлої заплави і прослизнули на її дно.
— Боже мій, певен, куди ти ведеш,— скрикнув Джоуд.— До печери, де берег?
— Точно. Як ти здогадався?
— Сам копав її,— відповів Джоуд.— Ми з братом моїм Ноєм її вирили. Казали, що золото шукаємо, а самі просто завше рили печери, як дітлахи роблять.— Тепер береги заплави були в них над головами.— Тут близько цей чудовий схов,— сказав Джоуд.— Здається мені, чудовий схов зовсім близько.
— Я її хмизняком притрусив,— сказав М’юлі.— Ніхто не знайде.
Унизу ущелина вирівнялася, під ногами був пісок. Джоуд сів на чистому піску.
— Не буду в печері спати,— сказав Том.— Просто тут укладуся.
Він згорнув піджак і підклав собі під голову.
М’юлі розсунув сушняк і заліз до печери.
— А я — тут,— озвався він.— Тут ніхто до мене не дістанеться.
Джим Кейсі сів на піску за спиною в Джоуда.
— Поспи,— сказав Джоуд.— Завтра, як розвидниться, до дядька Джона підемо.
— Я не спатиму,— відповів Кейсі.— Забагато заморок у голові.
Він підтягнув ноги до підборіддя та обхопив їх руками. Відкинув голову й задивився на яскраві зорі. Джоуд позіхнув і закинув руки за голову. Чоловіки мовчали, і поступово знову почалася життєва метушня землі, нірок, чагарників: забігали ховрахи, кролики підкралися до городини, миші пересипали грудки, а крилаті хижаки безшумно полювали над головами.
Розділ 7
містах, на окраїнах, на полях, на пустищах — паркінги старих автомобілів, металобрухт на подвір’ях, у гаражах з миготливими вивісками — і старі автівки, і придатні. Дешеві гарні машини, з трьома причепами. «Форд» 27-го року, чистий. Перевірені машини, якість гарантовано. Безкоштовне радіо. До автомобіля сто галонів пального безкоштовно. Заходь і дивись. Старі авто. Жодних додаткових витрат.
У приміщенні вистачає місця для столу, стільця і синьої конторської книги. Стос угод, розпатланих у кутках, а поряд — прихоплені скріпкою акуратні чисті контракти. Ручка — треба стежити, щоб чорнила в ній було досить для роботи. Угоду не уклали лише тому, що ручка не писала.
Оті сучі діти нічого не куплять. Лише по подвір’ях вештаються. Вони просто роззявляки. Роззявляться та витріщаються всякчас. Машин купувати не хочуть, лише твій час марнують. Начхати їм на твій час. Отам парочка — ні, ота, з дітлахами. Посадиш їх у машину. Починаєш з двохсот, але потім знижуєш ціну. Скидаються на таких, що сто двадцять п’ять відстебнуть. Хай поїздять. Хай випробують отой драндулет. Притисни їх! Вони крадуть твій час.
Власники з закасаними рукавами. Продавці — чистенькі, безжальні, погляд маленьких оченят промацує слабкі місця клієнтів.
Дивися за обличчям отієї жінки. Якщо їй заманеться, старого її ми вламаємо. Почни з отого «кадилака». Потім обробляй їх, показуючи «б’юїк» 26-го року. Як розпочнеш з «б’юїка», вони «форд» вимагатимуть. Закасуй рукави — і за роботу. Вічно так не буде. Покажи їм отой «неш», а я поки що підкачаю «додж» 25-го. Коли буде готовий, покличу.
Вам потрібен транспорт, так? Небесних кренделів вам не тре’? Так, обшивка протерлась. Але ж колеса крутяться не від обшивки.
Автомобілі вишикувалися в ряд — капоти вперед, іржаві капоти, спущені шини. Припарковані близько один до одного. Хочете, аби я встав, щоб ви зробили вибір? Звісно, не проблема. Зараз підкочу.
Нехай почуваються зобов’язаними. Нехай забирають твій час. Не дай їм забути, що вони крадуть твій час. Люди ж бо чемні переважно. Їм незручно інших примушувати. А ти примусь їх чинити тобі незручності, а потім притисни до стінки.
Ряди машин вишикувалися — моделі «Т», високі й шмаркаті, колеса риплять, гальма зношені. «Б’юїки», «неші», «де сото».
Так, сер, «додж» 22-го року. Чортівськи лепська машина, найкраща з усіх, які були. Вічна. Низька компресія. З високою компресією швидше їздить, але метал швидше зношується. «Плімута», «рокнеси», «стари».
Господи, а звідки цей «апперсон» узявся — з ковчега? І «чалмерс», і «чандлер», а їх уже вічність не випускають. Ми драндулетів не продаємо. Чорт забирай, мені ж треба кудись його подіти. Дорожче не візьму, ніж двадцять п’ять-тридцять доларів. Продати можна за п’ятдесят, сімдесят п’ять. Це хороший прибуток. Ісусе Христе, чи багато заробиш на новій машині? Побільше б драндулетів. Їх можу спустити швидше, ніж отримаю. Не більше як за двісті п’ятдесят. Джиме, затримай отого старого дундука. Своєї дупи від паркінгу не відрізнить. Спробуй втюхати йому «апперсон». А де «апперсон»? Продано? Якщо таких не добудемо, то й продати нічого.
Прапорці — червоні й білі, білі й сині — майорять над тротуаром. «Старі автомобілі». «Хороші старі автомобілі».
Сьогодні питання дня — угода. Не продавайте ні в якому разі. Люди на це ведуться. Якщо продамо за такою ціною, то ні цента не заробимо. Скажіть, що вже продали. Виймай акумулятор, перш ніж оддати машину. Пішли вони всі до дідька. Господи Ісусе, чого вони хочуть за ламаний шеляг? Ану закасуй рукави і вперед! Це недовго буде. Якби в мене було до біса таких драндулетів, за півроку прикрив би крамничку й на пенсію пішов.
Слухай, Джиме, чув я, що в цього «шевроле» ззаду гуде, наче там битих пляшок насипано. Кинь туди тирси пару чверток. І в коробку швидкостей теж. Нам тре’ це витиснути, як лимон, за тридцять п’ять доларів. Мене на ньому обставили. Я дав десять, потім він дав мені його за п’ятнадцять, а потім цей сучий син сховав усі інструменти. Господи Всемогутній! Ще б штук п’ятсот таких драндулетів! Це ж довго так не буде. Що, їм не подобаються шини? Скажи, вони проїдуть десять тисяч миль, і скинь півтора долара.
Купи іржавого металобрухту проти паркана, далі купи мотлоху, чорного від мастила, деталі моторів — усе валяється на землі, і крізь циліндри проростає трава. Гальмівні тяги, вихлопні труби звалені, як зміїне кубло. Мастило, бензин.
Поглянь, чи є тут ціла запальна свічка — щоб не тріснула? Христе мій, якби ж то в мене було півсотні причепів, і щоб не більш ніж сто коштували, тоді можна було б злупити грошиків. Якого біса він розводиться? Наше діло продати, а не штовхати машину додому, ще чого. Ну так. Хай сам штовхає. Тре’ це в місячнику тиснути, от кумедія буде. Ти не думаєш, що цей поведеться? Ну, тоді жени його втришия. Не так у нас багато вільного часу, аби з таким марудитися. Зніми праву передню покришку з «ґрема». Постав, аби латку не було видно. З другого боку вигляд шикарний. Просто шик.
Аякже! П’ятдесят тисяч миль проїде. Головне — мастила побільше заливати. Бувайте. Хай щастить.
Шукаєте автомобіль? Який вам треба? Знайшли щось для себе? У мене горлянка пересохла. Як ви — хочете випити? Давайте, доки дружина роздивляється «ласаль». А ви не хочете його? Підшипники зношені. Забагато мастила використовує. Отримали «Лінкольн» 24-го року. Оце авто. Вічне. Переробіть його на вантажівку.
Спекотне сонце на проіржавілому металі. Нафтові плями на землі. Люди розгублено блукають, обираючи машину.
Витри ноги. Не притуляйся до цієї машини, вона брудна. Як у вас купити авто? Скільки коштує? Стеж за дітьми. Цікаво, а за цю скільки? Спитаймо. За спробу гроші не платять. Ми ж можемо спитати, так? Ні, до сімдесяти п’яти ні шеляга не накину, а то не буде на що дістатися Каліфорнії.