– А яка у неї мета? – Хазяїн розслабився і розвалився в кріслі. Все видавалося не так уже й кепсько, як він спочатку думав. І якщо відкинути підле намагання віджати його гроші і все перевернути на свій бік, то оборудка виходила досконала – те, що потрібно, та ще й зроблена чужими руками. А ця дівчина, чи то пак, жінка, і її візит до Заповідника – дріб’язок, якоюсь мірою, випадковість.
– На кого вона працює? – спитав він.
Шевцов і Гусляков перезирнулися.
– Так от поки виходить, що ні на кого. Сама по собі. Від одних відійшла, до других – не дійшла. Останнім часом в активній політичній діяльності не помічена, якщо не звертати увагу на те, що активно пише під псевдонімом у блогах.
– Де? – не зрозумів Хазяїн.
– Це такі невеличкі статті в інтернеті.
– Менш із тим. Дайте їй щось, якийсь матеріал, спробуйте нацькувати на Кардаша. І натякніть, щоб більше до кабанів не ходила – загризуть і з’їдять! – Хазяїн із задоволенням від відчуття вирішеної проблеми і нових – і чималих! – фінансових надходжень знову відкинувся на спинку крісла і натиснув кнопку для зв’язку з обслугою.
– Чаю! – замовив він. – І покличте мені того, як його… хто завідує страусами.
Віктор Шевцов, на відміну від свого шефа, повертався до свого офісу в значно гіршому настрої. Високваліфікований юрист, автор проектів багатьох законів, давно вже мільйонер, одночасно – тонкий психолог і майстер інтриги, поціновувач східного живопису, він завжди звертав уваги на деталі, які іншим видавалися незначними, і часто приходив до парадоксальних висновків і прогнозів, що, як правило, збувалися. І в цій справі з двома мільярдами доларів, що державне підприємство так легко мало віддати за газ, за який воно вже і так розрахувалося… Щось тут не те, дуже просто, якось недбало і легко, зухвало навіть, можна сказати, робилася ця оборудка наче виклик.
І ця жінка, юрист, що бігала по лісу, він добре знав засновників цієї юридичної контори і її провідних фахівців, кого попало там не тримали, так от, вона пише, що кілька місяців тому бачила своїми очима по телевізору, як хтось з директорів «Нафтогазу» демонстрував акт виконаних робіт за цей газ, відповідно, в бухгалтерії повинні зберігатися і документи про оплату. А тут… Поважний суд приймає рішення, що не налазить на голову: якщо оригінали «актів виконаних робіт» між суб’єктами підприємницької діяльності відсутні, значить, вважає поважний суд, за товар треба заплатити ще раз. Нісенітниця якась! А юристи «Нафтогазу» погоджуються з усім, навіть не роблять вигляду, що намагаються боротися за ці величезні гроші.
Щоб прийняти подібне рішення, суддя мусить бути або самогубцем, або самовпевненим хабарником, або отримати команду з самого верху. Але ж хто міг дати таку команду? Таких людей в країні – три-чотири, не більше. Не виключено, що та жінка-юрист, як її? – ага, Олександра – пов’язана з кимось із них.
Шевцов набрав свій офіс:
– Людочко, привіт. Збери мені, будь ласка, всю інформацію про Олександру Василівну Зінчук, тисяча дев’ятсот вісімдесят другого року народження, так, 4 квітня, Овен, тобто – баран, тридцять один повний рік, працює в юридичній фірмі «Коротенко і К», проживає в місті Київ… Мені потрібно знати її контакти з оточенням Хазяїна: олігархи, народні депутати, силовики. Дякую!
«Треба дізнатися про неї побільше. Вона з’явилася в цій справі невипадково…» – подумав Шевцов. Він вважав себе знавцем не стільки жіночої душі, скільки жіночого мозку і тіла, на серця йому було, за великим рахунком, наплювати. Він любив розумних цинічних жінок, які добре його розуміли, – також розумного і цинічного. Шевцов уже давно міг дозволити собі таку розкіш – мати в коханках саме таких. Йому було під п’ятдесят, і якби не товсті короткі пальці на руках і трохи завеликий живіт, він міг би вважатися красивим чоловіком. Наразі всі вади він компенсував завжди чудовим зовнішнім виглядом: Шевцов дорого і зі смаком вдягався, ходив до найкращих перукарів і косметологів, чудово міг підтримати бесіду навіть про останні витівки марсіан і досі лише на особистих якостях і досвіді міг вкласти в ліжко найкрутішу молодицю. Середнього зросту, з посмішкою ласого кота, м’який у манерах і дуже жорсткий у роботі, непоступливий і гострий на слівце – такого ловеласа ще треба було по Києву пошукати.
Машина в’їхала в місто. Шевцов уже давно перемкнувся на вирішення інших нагальних проблем – три його мобільних не змовкали, але справа, що доручив Хазяїн, і жінка, що засвітила два мільярди, не відпускала його ні на мить. Інтуїція підказувала, що за цією оборудкою стояло значно більше, ніж великі гроші. Але що? Жінка, судячи з усього, була зв’язана з тим, хто знав про цю оборудку і хотів її зупинити. Не прямої вигоди заради, а заради того, щоб продемонструвати Хазяїну всю підступність і жадібність тієї сторони і, користуючись величним праведним гнівом, прибрати конкурента з дороги. Ну що ж, може мати місце така версія, чому б і ні. Значить, таки політика?