Батько носі, тремтів, давав Янгові кінець мотузка і не міг попасти у хлопцеву долоню. Але віддав зрештою, щоб Янг і свинку-рябуху вів. А сам ще попорпався у Янговому клунку, дістав портретик бога Вішну. За рамку образка подекуди трималися засохлі квіти ліан та орхідей, папорові квіти. (Янг любив Вішну на цьому портретику: три обличчя в нього — і всі такі світлі, добрі; шість рук, і в кожній що-небудь тримає; коло бога сумирні собаки, гарний і ситий буйвол). А батько тим часом підпалив сірником священну запашну паличку для обкурювання, почав ходити з образом і паличкою навколо хатини і найближчих пальм. Потім став коло пальми, яку все обіймала і цілувала мати, задимів направо, наліво і на них. А грізні, страшні машини з ножами-відвалами уже зовсім близько, уже прямують в їхній бік…
— Ні-і-і!!! — страшно закричала раптом мати. Кинула свій клуночок і лампу, полізла на пальму. — Не віддам ніко-ому! Не віддам!!!
Хоч і нахилена була пальма, але обважнілій матері лізти було незручно. І все-таки лізла, дряпаючи собі ноги, вище й вище. Ось уже зосталася тільки та частина стовбура, яка, розпрямившись, простяглася вгору.
— Геть, геть! Ідіть по розрахунок! — кричали поліцейські. — Чого тут стоїте? Геть! — накинулися вони на Янга і його батька. — А ти?! Злазь зараз же, товста мавпо! — затряс кулаком на матір поліцейський з вусами.
— Не злізу! Не відда-ам!!! — кричала зверху мати. — Люди! Вилазьте на дерева! Вони не посміють нас…
Але її ніхто, може, й не чув за ревінням моторів, людським голосінням. Страх за матір скував Янга, він не міг зрушити з місця.
— Іменем Його Величності султана Муту — злазь!!! — вусатий поліцейський, схопивши якусь ломаку, пожбурив у матір. — Дістанеш тридцять ударів палицями! Злазь!
— Лю-доньки!! — кричала мати своє. — Не піддавайтеся!
— Ану — потряси її трохи! — крикнув вусань водієві бульдозера і ще щось додав по-англійському.
Бульдозер ревнув загрозливо, крутнувся на одній гусениці, зайшов збоку. Ніж-відвал у цього бульдозера був не рівний, а складався ніби з двох, поставлених під кутом один на одного, утворився ніби тупий ріг з гострими ребрами. Бульдозер ревів-газував, розхитував ножем пальму. Янг бачив, як метлялася вгорі мати, міцно обхопивши стовбур руками й ногами і щодуху репетуючи. Бачив, як щирив зуби в дурній посмішці водій-здоровило, висунувшись з кабіни; мабуть, забава йому подобалась.
— Матусю, не треба! Матусю, зла-азь! — кричав, голосно плакав Янг.
— Стривайте, душогуби! — зайшов наперед і щосили вперся у відвал бульдозера батько. — Вона злізе! Вона вже злазить! — і знову виставив для захисту образок Вішну.
Але що було водієві до їхнього бога, коли він, видно, і свого не поважав.
І раптом… страшенний тріск, пальма зламалася в тому місці, куди впирався бульдозер. Махрова верхівка, описавши велику дугу, впала на землю. Батько ледве встиг відхилитись: кінець дерева, його прикорень, теж майнув у повітрі, бухнув на землю.
Янг пронизливо закричав, аж самому вуха заклало, кинувся до матері…
І хай би він краще не бачив її такою!..
Нехай би навіки вона зосталася в його пам'яті з живим і чистим, таким добрим і рідним обличчям.
— Ма-а-а-а… а-а-а!!! — Янг боявся підступитись до того, що лишилось від матері, що видно було з-під пальмового стовбура. А батько підбігши, побілів і онімів, очі його стали каламутними, мов у божевільного…
Бульдозерист висунувся з кабіни вже до пояса, витягував шию, вдивлявся вперед, у те місце, де лежала розтрощена жінка, дурнувато кліпав білими повіками.
Вусатий поліцейський рушив з місця, потоптався, покликав до себе ще одного. Закидали матір пальмовим листям і поштовхали Янга і батька в спини: «Ви їй уже нічим не допоможете… Сама винна… Бог покарав її за непокору…»
Під Деревом Сходів тривав розрахунок. Ланцюжком, навантажені хатнім скарбом і живністю, проходили поди. Чиновник у чорній шапочці видавав тим, кого називав Лі Сунь, чеки.
— А цей мені винен… Узяв позику під майбутній урожай і не повернув. Йому виписуйте половину, двадцять п'ять доларів. А двадцять п'ять — мені! — указував крамар. — А цьому двадцять досить — решту мені… Цей теж заборгував… І цей!
У руці Лі Суня була вже добра пака чеків. Долари — це найкраще: ні їсти не просять, ні місця багато не займають.
Мансурів батько з братом несли Мансура на саморобних ношах. У хлопця була перев'язана голова. Він міцно притискав до себе собаку.