— Капшуки прокляті! Нічого не можна доручити, — вилаявся офіцер. — Пильнуй його добре! — прикрикнув на роззяву поліцейського, і той підняв полу піджака, підіткнув її за кобуру з пістолетом, а саму кобуру розстебнув і тримав праву руку на ній. — А ви ламайте двері! Не бійтеся, під мою відповідальність… -. — наказав офіцер Абрахамсу.
— Ага… Я сокиру тільки… — Абрахамс, божачись, побіг підтюпки до свого складу.
Але руки в Абрахамса тряслися, ради дверям дати не міг. І тоді взявся за роботу один з приїжджих поліцейських — засунув лезо в щілину між одвірком і дверима, ламанув.
Довго й шукати не треба було. Іграшки лежали в ящичку під канапою. Блакитні дельфінчики на рожевій коробочці-підставці. Сім штук… Виклали їх на стіл, і офіцер кожного виважив у руках, кожного потряс біля вуха. Порожні! Для певності розтрощив одного каблуком на підлозі — порожній… Більше нічого підозрілого поліцейські не знайшли, і офіцер незадоволено побарабанив пальцями об стіл. Абдула поривався сказати, що той дельфінчик, якого він знайшов у «Морській лілії», трохи не такий за кольором. Але Радж притримав його за плече: «Не поспішай…»
Офіцер узяв з вікна прозору многогранну крутилку-барабан, з якої Судзір, покрутивши, діставав трубочки лотерейок для глядачів. Відсунув убік прозору накривку, вийняв жменю папірців. Розгортав один за одним, гмукав, потім не втримався, став читати вголос:
— Третій ряд, дванадцяте місце… Сьомий ряд, четверте… Знову третій ряд, дванадцяте… Дванадцятий, десяте… Сьомий ряд, четверте… Одні й ті самі місця понаписувані… Ні, от і нове є — п'ятий ряд, двадцять перше. Новим, видно, порожні роздає… Вони й на колір трохи відрізняються… Та-а-ак, тепер залишився кабінет. Ключів, звичайно, нікому не залишав?
— Ні, — підтвердив Абрахамс. — Нові порядки… А раніше, за Крафта, один ключ був коло сторожа у прохідній. Я поміняв учора всі замки там, Судзір наказав.
— Отже, сокира пригодиться. Ходімо туди, протокол — потім.
Поліцейський що пильнував сторожа-новачка був біля лавки напроти Раджевої комори. Новачок сидів — руки на потилиці — на лавці спиною до дверей, ноги спущені під спинку, в кущі. Поліцейський усе тримав руку на кобурі.
Сокиру пускали в хід двічі, відчиняючи двері до коридорчика і до кабінету. Робив це той самий поліцейський, що й «резиденцію» виламував, робив спритно, досвідчено. Як зайшли, Радж, Абдула і Абрахамс мовчки постояли біля дверей — як поняті. А поліцейські розкривали шухляди стола, заглядали під килимову доріжку, перевертали, обстукували та обмацували м'яке крісло і звичайні стільці, розкрили й поставили перед офіцером Судзірів «дипломат». Офіцер дістав з чемоданчика кімоно, мило, мочалку, туалетні дрібниці. Залишався неоглянутим сейф, він замкнутий був на два замки, дві дірочки від ключів прикриті стальними язичками-вертушками. Поліцейський поклав сокиру на стіл, дістав із-за пазухи, з-під руки «пушку», запитально глянув на офіцера. Той згідливо кивнув. Три оглушливо-дзвінкі постріли пролунали один за одним. Горбоносий навіть у вусі полоскотав…. Той, що стріляв по замках сейфа, знову пустив у хід сокиру…
Дельфінчики у сейфі були сині, на лілових коробочках-підставках. Якраз такі, як той, що Абдула знайшов у готелі. П'ять штук… Офіцер виважив один у руці, другий… Перебрав руками всі — на обличчі було задоволення.
— Один кілограм героїну — півмільйона доларів! Відпиляй ріжок в якому-небудь, — попросив він поліцейського, що вигріб з сейфа на стіл ще й купу паперів, кілька пачок доларів. Офіцер сів у крісло перед Судзіровим столом, посунув ближче до себе папери, почав їх переглядати. За столом на місці Судзіра сидів другий поліцейський і швидко-швидко писав, час од часу запитально підводячи очі на горбоносого, чекаючи, що він продиктує. Почав, мабуть, складати протокол.
З надрізаного ріжка підставки і справді сипнувся жовтуватий порошок. Поліцейський натрусив його трохи на долоню, понюхав сам, підніс понюхати горбоносому офіцерові. Навіть Абдулі сказали понюхати, ніби якомусь кримінальному експерту-хіміку: «Такий?» І він авторитетно підтвердив: «Такий… Усе таке…»
Коли нарешті залишили кабінет, зійшли вниз, то побачили: коло лавки лежить, скорчившись, притискуючи руки до живота, той поліцейський, що пильнував новачка-сторожа. Стогнав страшенно, не розціплюючи зубів — мабуть, у нього була розбита печінка. Клапан кобури стирчав, як собаче вухо, а в кобурі було пусто. Новачок зник разом з пістолетом поліцейського.
