Судзір:
— Пісок? Самородки?
«Старий»:
— Пісок в основному… Самородочок був один — як наперсток.
— Не будемо гаяти часу. — Судзір перший ступив до плота.
Поки дочекалися карети «швидкої допомоги», поліцейський уже конав. Носилки з потерпілим несли і санітари, і Радж хапався — до самої прохідної (ключа, щоб відімкнути ворота і впустити карету на територію, не знайшли). Всі інші йшли слідом. Абрахамс не переставав стиха бідкатися: «А що ж тепер буде? Кому ж я служитиму, що буде з роботою? У мене ж сім'я…» Ніхто йому нічого не відповідав.
Не хотів думати, про своє майбутнє і Радж. Одне знав: настав час рішучого повороту в його житті.
Горбоносий офіцер і з кабінету дзвонив, а коли дійшли до прохідної, то й з будки. Викликав додатковий наряд поліції для охорони дельфінарію. Наказував: усіх підозрілих затримувати, нікого не відпускати до особливого розпорядження. Дзвонив і на Головний, розмовляв незрозуміло, шифровано.
І нервував (по ньому було видно), чому затримується група, що пішла за Судзіром. Та перш ніж з'явилася група, прийшов стомлений Амара. Його відразу схопили за лікті. Радж ледве довів офіцерові, що ця людина ніякого відношення до Судзіра не має, що вони збиралися удвох з ним знову добиратися до Гірського, шукати брата (довелося коротко викласти історію зникнення Янга).
— А я думав, що це поліцейські підготувалися виїхати в табір, — з якимось розчаруванням промовив Амара, коли його відпустили. І Раджу довелося пояснювати йому тихо, що сталося за той час, поки він був у ресторані і вдома. І з цього часу з Амариного обличчя не сходили здивування і тривога.
І ось діждалися другої групи. Прийшла без Судзіра.
— Ну що? Відправили під варту? — звернувся офіцер до начальника поліції Раю.
— Не було вже. Ні дома, ні в коханки… Обшук теж нічого не дав.
— А коханку затримали? Хто вона?
— Відправили під замок. Касирка з дельфінарію… — начальник поліції говорив стомлено, ніби розвантажив до цього баржу.
— Не розпитували нічого? — не відставав офіцер.
— Трохи розпитував. Але, видно, не багато знає. А може, й прикидається. Сказала тільки, що кожного дня Судзір вказував їй, які номери квитків затримувати й продавати тільки за паролем. Про наркотики не здогадувалася.
— Я знаю, де Судзір, — вигукнув Радж. — Швидше треба на Гірський, до тих, що покрали дельфінів.
Абрахамса залишили в дельфінарії. Хотів офіцер і Абдулу не брати, але той несподівано так розплакався, що Раджу довелося упрошувати, щоб узяв. Офіцер відмінив своє розпорядження і наказав: після прибуття на місце з катера не сходити, під ногами не плутатись, щоб не потрапити під кулю.
На плоті — знайома, вчорашня картина. Тільки вчора сиділи біля черпалок двоє, а тепер троє, і сьогодні пліт ближче до виходу з Храму — далі не вистачило проводу з лампочкою (монтер, зробивши своє діло, одразу бовтнувся з пляжу і зник під водою). Третій з тих, що сіли навпочіпки, — Судзір. Він зняв маску, поклав її біля себе на дошки, а Піт і «старий» тільки посунули на лоб. Греблися в черпалках довгенько — то мовчки, то перемовляючись, наче бурмочучи. І хоч зовсім близько були від Янга, разів у чотири ближче, ніж тоді, коли були на Крабовому пляжі, слів не розбирав… От почали щось показувати один одному, потім Судзірові. Далі крутили й промивали в решетах, відбирали, просіювали і знову промивали, роздивлялися. Окрім черпалок і решіт, сьогодні були в них і відра, і ночви.
І Піт, і «старий» увесь час пересувалися так, що можна було бачити тільки їхні затягнуті в лискучі костюми спини й потилиці, зрідка — торбуваті, обтягнуті шоломами щоки. У Судзіра костюм без шолома, дресирувальник сидів обличчям до Янга, і коли щось знаходилося, вставав, простягаючи долоні до лампочки. Жоден м'яз не здригався на його обличчі, схвильованості своєї не виявляв.
— Ну, гаразд, переконали… — остаточно підвівся Судзір. — Тільки прошу пліт віддати в повне моє розпорядження. І щоб сторонніх біля мене не було.
— Як — сторонніх? Що ви хочете цим сказати? — разом насторожено сказали Піт і «старий».
— Ви не так мене зрозуміли. Коли я працюю з дельфінами, більше нікого біля мене не буває. А то в дельфінів розпорошується увага, вони нервують, не слухають наказів і так далі.
— Он що… То ми можемо біля водоспаду попрацювати. Салют — підняв руку Піт.
— Прохання невеличке… Рибу забули там… — Судзір махнув у бік пляжу. — Не в службу, а в дружбу — доставте сюди, га? — Голос його був майже дружній. — Черпалки залиште тут, решту… — Судзір махнув рукою, наче згріб з плота все начиння. — Ганчірку залиште… Хай дельфіни понюхають, чим воно пахне.