— Судзір убив трьох ваших! Ганяється за мною! — і хляпнув трубку назад.
«Судзір убив трьох ваших! Ганяється за мною!» — переляканий хлопчачий голос увірвався в вагончик і своєю несподіваністю мало не паралізував усіх. Офіцер перший схопився за мікрофон:
— Алло! Алло-о! — та з підсилювача більше нічого не почулося.
— Він поклав трубку, не алокайте, — обернувся від стіни Майкл. — Хто там ще може бути?!
— Це брат мій!.. Янг! Живи-й! Другу добу я його шукаю! — від хвилювання, Радж навіть не чув, що викрикував.
— Але там його не може бути! — вигукнув оператор.
— Мо-оже! У мене акваланг на катері… Я попливу в печеру. А ви відключіть заслону! — він рвонувся до дверей.
— Стривайте, Радж! Чули — трьох убив? Йому не важко і вас убити. Він же у вигідному становищі, зненацька може… Інше щось треба придумати!
— Тоді в мене ідея… — зупинився Радж. — Слухайте.
Судзір був уже коло плота. Виставив з води руку, щоб ухопитись за край дошки. І тоді Янг з усієї сили штовхнув цей рухомий поміст на Судзіра, і пліт підм'яв його під себе. А сам скочив у воду, не встиг і кілька разів змахнути руками, як Дора опинилася поруч. Янг вдячно учепився за неї: «Швидше!» Дельфінка і цього разу попливла щосили. От і поріг на мисі близько, його схованка. Оглянувся: Судзір вилазив на пліт… Ага, тоді і йому можна вилізти, перепочити. Пустив Дорин плавник.
— Ти!.. Ей! Ти чуєш? Я знаю — ти Янг! Я дарую тобі життя! Але знай, що вбити можу в будь-яку хвилину! Табір тепер у моїх руках, і ти в моїх! Я господар становища! Я збережу тобі життя, буду поїти й годувати од пуза, якщо ти мені допомагатимеш, працюватимеш з дельфінами.
— А чорта лисого не хочете?!
І в цю мить зазумерив телефон. Судзір повагався, йти до нього чи ні, і ступив на берег.
— Тут «дабл ю» і «ві»! Ви переграли, Судзіре! Шеф буде вами не задоволений!
Пауза…
— Я не переграв. Я тільки виграв! Табір у моїх руках.
— Табір у наших руках. І ви в наших! Не треба бути таким жадібним, шеф цього не любить. Ваше коло діяльності — дельфінарій, а ви всунули свого носа куди не треба, зірвали плани шефа.
— Я хотів, піднести шефу подарунок… Я хотів йому подарувати чудову схованку і золоті копальні. Шеф зрозуміє мене… Я вимагаю аудієнції з шефом!
— Багато хочете, мало одержите! Ніхто не має права бачити шефа, як і обличчя бога. Сидітимете в печері доти, поки з вас не зробиться свята мумія. Житимете стільки, скільки вам захочеться, але в печері! Усе, зв'язок закінчено.
— Алло! Алло! Стривайте!.. Я все поясню! Ал-ло-о-о…
— Говоріть. Ви маєте право, як і кожний перед смертю, на останнє слово.
— Відключіть оту скажену заслону! Випустіть мене звідси!
— Вас зрозуміли. Але самі вирішити не зможемо. Зв'яжемося по рації з шефом… Чекайте дзвінка!
Горбоносий обережно поставив мікрофон, глянув на Раджа, ніби запитав: «Ну — як? Правдиво?» І Радж підняв угору великий палець.
— Куримо хвилин десять і дзвонимо, — сказав офіцер.
Але ніхто не курив. Повільно спливали хвилини.
— У мене ще є ідея. На кожну рибину — свій гачок, — сказав Радж. — Вам же він потрібний живий?
— Тільки живий!.. Єдина ниточка, можна сказати.
Судзір нервово походжав по крабовому пляжу. Янг не все зрозумів з реплік, які він кидав по телефону, але головне уловив. Судзір — член тріади… Судзір копав яму іншим, а потрапив сам у яму, яку викопали йому.
Нарешті пролунав зумер телефону. Судзір пошльопав, щоб підняти трубку.
— Шеф дозволив вас випустити. Для збирання даємо вам п'ять хвилин. Заслона буде відключена на одну-дві хвилини. До речі, хто там ще, чий голос ми чули?
— Хлопчик один. Його брат Радж Сінх працює в дельфінарії.
— Радні Сінх, якого ви мали вбити і якого залишили живим? Шеф уже тоді гнівався на вас. Чи не занадто багато ви його злите?
— Клянуся: я будь-який наказ виконаю. Можу і тепер Раджа вбити, і брата його відправлю рибам!
— Хлопчик хай посидить там. Він ще буде потрібний. А про Раджа домовимося, як вилізете. Чекаємо вас у таборі!
«Хоче вбити мене?!» — Янг знову подався до води, свиснув Бобі. Ні, просто за так він не піддасться. Та в нього ні дельфіни є, вірні друзі.
— Будь тут, Бобі. Не відпливай… — прошепотів йому, сидячи вже на самому краєчку, ногами у воді. Стежив за Судзіром. Ніякого холоду тепер Янг не відчував.
Судзір не до виходу готувався, а поквапно повзав по купі винесеної породи, метушливо розгрібав її. Щось хапав у руки, придивлявся, ніби нюхав. Здавалося, зараз почне хапати ротом пісок і ковтати, жерти, давитися ним. Нарешті Судзір встав, пішов до води. Зсунув маску на очі й ніс, рішуче взяв загубник.