До поліцейської дільниці не дійшли, почули рокотання вертольотних моторів і далеку стрілянину. Повернули в бік порту, куди бігли вже і діти, й дорослі і звідки добре було видно, що діється на рейді і аж до самого обрію. І вся катастрофа з танкером відбулася на їхніх очах…
Потім, коли очманілий натовп почав тягати їх з собою то туди, то сюди, їм ледве пощастило вхопитися один за одного, щоб не загубитися в людському вирі. Чуманіючи від криків і галасу, пробилися до восьмого сектору, де палали від підпаленої нафти рибальські джонки-хатини. Хотілося допомогти рибалкам у цьому апокаліпсисі[26] допомогти Гугу, його сім'ї. Про свій порятунок брати не думали. Приймали на руки чиїхось дітей, якісь клунки, відносили щонайвище від берега, знову пробивалися до води… Човни спалахували дедалі ближче. У димовій кіптяві люди метушилися, мов чорти. Ніхто не знав, чи все населення човнів урятувалося, ніхто нічого не міг сказати про Гугу і його сім'ю.
Потім стомлені, замурзані пленталися кільцевою дорогою на захід, куди прямували й люди. На пляж навскоси йшли перемішані з нафтою водяні вали, нафтою був залитий уже весь пісок до роздягалень і душових, і навіть будочки-роздягальні. Нафта тут ще не горіла, та лихо від неї було не менше. Славнозвісним на весь океан пляжам настав кінець.
Десь у четвертому чи п'ятому секторі зустріли Абдулу. Протовпився назустріч людському потокові з Тота на руках. Його очі перелякано обмацували кожного стрічного. Побачив Раджа і Янга — і аж собачку впустив з радощів.
— Немає ніде синьйори… А Тота в коридорі спіймав, бігав і скавучав, бігав і плакав.
— Може, встигла виїхати, — сказав Радж.
Пройшли і п'ятий і шостий сектори, тут було найбільше збіговисько людей. Тут не було диму, не дійшла сюди ще й нафта.
Посідали всі троє на бетонний парапет, який захищав дорогу від хвиль прибою. Дивилися, як котяться на берег брудні вали, дивилися ліворуч, на дельфінарій. Він ще був цілий, ще нібито існував, але здавалося, що його вже й не було.
«Що ж далі? Чим усе закінчиться?» — боляче нило в кожного серце.
Одне тільки знали хлопці: вони не туристи, утікати їм нікуди. Їхня доля зв'язана з Раєм, з архіпелагом Веселим.
І майбутнє Веселого зв'язане з ними…
Сонце було над самим заходом. Воно раз у раз ховалося за чорні, страшні клуби диму. На таке сонце і Янг уже міг дивитися без окулярів.
Сховається сонце, але настане ранок, і воно знову зійде.
І сходитиме ще не один раз…
1980–1982 рр.
