Мабуть, Рахель страшенно зраділа б (припущення авт.), якби їй дозволили бодай хоч тиждень виконувати в інтернаті для хлопців ту саму роботу і провадити ті самі спостереження, які вона провадила в дівчат. Оскільки літератури про різницю в травленні чоловіків і жінок на той час було мало, їй доводилося вдовольнятись здогадами, які зрештою перейшли у тверде переконання: вона майже всіх чоловіків вважала «схильними до затвердіння». Якби її бажання щодо хлоп'ячого інтернату стало відоме в Римі або десь-інде, її, звичайно, миттю відлучили б від церкви і вигнали б з монастиря.
З такою самою палкою цікавістю, як в унітази, заглядала вона вранці підопічним дівчатам в очі, призначала їм промивання, для чого завжди мала напоготові кілька очних ванночок і кухоль джерельної води. Вона миттю помічала кожну, навіть найменшу ознаку запалення чи трахоми і щоразу аж світилася захватом — набагато частіше, ніж під час опису процесів травлення,— коли пояснювала дівчатам, що сітківка десь така завтовшки чи така тонка, як цигарковий папір, а складається з трьох шарів клітин — пігментних, диполярних і ганглійних; і в самому тільки першому шарі, приблизно втричі тоншому, ніж цигарковий папір, є близько шести мільйонів колбочок і ста мільйонів паличок, і вони розподілені не в однаковій кількості, а нерівномірно по всій поверхні сітківки. Їхні очі, повчала вона дівчат,— величезний, незамінний скарб; сітківка, десь один із чотирнадцяти шарів ока, має сама сім чи вісім шарів, і кожен з них знову ж таки відокремлений один від одного; а як вона ще потім починала розповідати про ворсинки, смочки, ганглії і м'язи вій, серед дівчат то тут, то там чулося її друге прізвисько: «Ворсиста черниця» або «Чернича ворса».
Треба нагадати, що Рахель не мала багато часу; хіба зрідка й зовсім недовго могла щось пояснювати дівчатам; розпорядок дня в них був точно визначений, і більшість їх справді вважали Рахель відповідальною хіба що за туалетний папір. Звичайно, вона говорила з ними також про піт, гній, менструаційну кров і досить докладно про слину; мабуть, зайве казати, що Рахель палко заперечувала користь від надто ревного чищення зубів, принаймні вона дозволяла дівчатам робити вранці цю процедуру тільки всупереч своєму переконанню і після найрішучіших протестів батьків. І оглядала вона в дівчат не тільки очі, а й шкіру — на жаль, не на грудях і не на животі, бо батьки кілька разів звинувачували її в безсоромному обмацуванні їхніх дітей,— а лише на руках і на плечах. Пізніше Рахель почала пояснювати дівчатам, що, коли людина вже більш-менш знає свій організм, погляд на екскременти, власне, має тільки підтвердити те, що вона й так відчуває, прокинувшись зі сну,— здорова вона чи ні; маючи певний досвід у цьому, можна вже й не дивитися на них. Оглянути їх треба хіба лише тоді, як ти не впевнена у своєму стані й хочеш перевірити себе (Маргрет і Б. Г. Т.).
Коли Лені пропускала уроки через хворобу, що траплялося дедалі частіше, сестра Рахель навіть дозволяла їй часом викурити у своїй кімнатці сигарету; Рахель пояснювала їй, що викурювати більше як п'ять сигарет на день дівчині її віку недобре. А в дорослому віці радила ніколи не курити більше як сім чи вісім сигарет, принаймні не переходити за десяток. Хто б міг заперечити користь виховання, коли можна довести, що сорокавосьмирічна Лені ще й досі дотримується цього правила і що вона тепер почала на великому, півтора на півтора метра, аркуші рудого обгорткового паперу (на білий папір за теперішнього стану своїх фінансів вона не спромоглася б) здійснювати свою заповітну мрію (досі в неї на це не було часу): докладно відтворювати поперечний розріз одного шару сітківки. Вона справді вирішила намалювати всі шість мільйонів колбочок і сто мільйонів паличок — усе це акварелями з дитячого набору свого сина, до якого час від часу докуповує кілька дешевих плиток. Знаючи, що Лені за день устигає намалювати щонайбільше п'ятсот паличок або колбочок, отже, за рік приблизно двісті тисяч, ми легко вирахуємо, що вона сидітиме над ними ще добрих п'ять років, і тоді, може, зрозуміємо, що своєю роботою в'язальниці квітів вона пожертвувала задля цього малювання. Лені назвала свою картину «Частиною сітківки лівого ока діви Марії на ім'я Рахель».
Навряд чи хто здивується, коли ми скажемо, що Лені, малюючи, співає. Слова, до яких вона, не довго думаючи, допасовує Шуберта й елементи народних пісень упереміш із ритмами й мелодіями, почутими з платівок, «у будинку і в дворі» (Ганс), «не тільки зворушують» Шіртенштайна, а й викликають у нього «зацікавлення й пошану» (Шіртенштайн). Її вокальний репертуар явно багатший за фортепіанний; у авт. є магнітофонна стрічка, яку записала для нього Грета Гельцен; слухаючи її, він не може стриматись, сльози дзюрком течуть у нього по щоках (авт.). Лені співає досить тихо, незворушним, сильним голосом; тихо він звучить тільки через її сором'язливість. Спів її долинає наче з підземелля. Що ж вона співає?
То голос найшляхетнішої річки, народженого вільним Рейну,— та хто ж іще залишиться довіку вільним і сповнить всі бажання свого серця отак, як Рейн,— народжений священним лоном у щедрому, веселому верхів'ї?
Коли ж війна, йому на біду, на другий ступила поріг, побачив солдат: не буде ладу, і смертю героя поліг.
Цей останній вірш Лені співає часто, він записаний на стрічці в чотирьох варіантах, раз навіть у ритмі бітлзів.
Як бачимо, Лені досить вільно поводиться з текстами, які вважають канонічними, вона комбінує собі до вподоби не тільки музику, а й слова: