Як скромне доповнення чи ілюстрацію до фактичних даних, що містяться в цьому свідченні Богакова, авт. дозволить собі навести тут декілька документально засвідчених висловлювань різних високопоставлених осіб — цитат із їхніх доповідей або протоколів нарад.
Розенберг: «їм, між іншим, гадається, ніби шлях до Німеччини — це щось таке, як шлях до Сибіру.
Я розумію, що, коли до країни привезено три з половиною мільйони людей, їх неможливо влаштувати з усіма вигодами. Що тисячі цих людей живуть у поганих умовах чи що їх погано годують — це само собою зрозуміло, і турбуватися тут нема чим... Але постає чисто ділове питання, і я припускаю, що гауляйтер Заукель уже говорив про нього чи ще говоритиме: цих людей зі сходу везуть до Німеччини, щоб вони тут працювали, і то по змозі продуктивніше. Це справа цілком природна. А щоб вони працювали продуктивно, їх, звичайно, не слід привозити на три чверті замерзлими й держати в строю по 10 годин; і треба давати їм стільки їсти, щоб у них лишалась якась сила...»
«Кожному керівникові господарства надано право карати сільськогосподарських робітників-поляків... Про такі випадки керівники підприємств не повинні звітувати ні перед якими органами влади.
Сільськогосподарських робітників-поляків слід по змозі ізолювати від німецького населення і розміщувати їх не в будинках, а в стайнях тощо. Ніяких сумнівів морального характеру тут не повинно бути».
Шпеєр: «У сучасному конвейєрному виробництві робочі години мають бути ті самі щодня протягом місяця. Внаслідок повітряних нальотів трапляються перебої в постачанні деталями та матеріалами. Тому на заводах тривалість робочого дня коливалась від восьми до дванадцяти годин на день. За нашими даними, робочий тиждень становив від 60 до 64 годин».
Д-р Флекснер: «А який робочий день був у робітників із концтаборів?»
Шпеєр: «Такий самий, як і в усіх інших. Бо робітники з концтаборів, як правило, становили тільки частину всіх робітників, і ця частина працювала не довше за решту».
Д-р Флекснер: «А чому так?»
Шпеєр: «СС вимагали, щоб робітники з концтаборів були зосереджені в одному цеху. Наглядали за роботою німецькі майстри та бригадири. Робочий день з виробничих міркувань мав бути такий, як на всьому підприємстві, бо виробництво, як відомо, мусить бути ритмічним».
Д-р Флекснер: «З двох документів, які я представлю вам у іншому зв'язку, неоднозначно випливає, що робітники з концтаборів як у збройовій та суднобудівній, так і в авіаційній промисловості працювали пересічно 60 годин на тиждень.
А чому, пане Шпеєр, біля заводів улаштовано спецтабори, так звані робочі табори?»
Шпеєр: «Ці табори влаштовано, щоб не ганяти робітників здалеку, щоб вони мали силу й охоту до праці». (Підкреслення авт.).
«Більшовизм — смертельний ворог націонал-соціалістичної Німеччини... Тому більшовицький солдат не має ніякого права на військову честь і на те, щоб до нього ставилися згідно з Женевською конвенцією... Треба, щоб почуття гордості й власної переваги німецького солдата, приставленого на варту до радянських військовополонених, повсякчас відчувала й широка громадськість... Тому наказую без вагання вживати найрішучіших заходів при найменших ознаках непокори, особливо щодо більшовицьких підбурювачів... Навіть з чисто дисциплінарних міркувань у поводженні з радянськими військовополоненими слід рішуче вдаватися до зброї».
«Армія повинна послідовно позбуватися всіх тих елементів серед військовополонених, яких є підстави вважати більшовицькими підбурювачами. Особливе становище в нашому поході на Схід вимагає і особливих заходів, які слід провадити рішуче, беручи відповідальність на себе й не ускладнюючи справи бюрократично-адміністративною тяганиною».