Рахель втручалася також у те, за що вона не відповідала, наприклад, у гігієну, вчила дівчат доглядати своє волосся, шкіру, очі, вуха, пильнувати своїх зачісок, білизни, взуття. Якщо зважити, що вона радила чорнявій Маргрет ясно-зелені кольори, а білявій Лені — яскраво-червоні, казала їй узути на вечірку зі студентами, що мешкали в католицькому гуртожитку, червоні черевички, рекомендувала митися настоєм із мигдалевих висівок і не конче крижаною водою, вважаючи таку процедуру тільки відносно корисною,— якщо все це зважити, то можна стисло визначити її натуру так: вона не була засушеною педанткою. Додаймо, що вона не тільки не відраджувала ученицям підмальовувати губи, а навіть радила — звичайно, до міри, зі смаком, залежно від типу обличчя; отже, бачимо, що сестра Рахель набагато випередила свій час і своє середовище. Найдужче вимагала вона від дівчат, щоб ті доглядали свої коси, пильно, терпляче розчісували їх, особливо перед сном.
Її становище в монастирі було незрозуміле. Більшість сестер трактували її як щось середнє між прибиральницею туалетів і просто прибиральницею — досить негарно з їхнього боку, навіть якби Рахель справді була нею. Дехто поважав її, дехто боявся; з директрисою в неї завжди були «шанобливо-напружені стосунки» (Б. Г. Т.). Директриса, сувора, інтелігентна красуня з попелястими косами, що через рік після того, як Лені залишила школу, скинула черничу одежу і вступила до нацистської жіночої організації, ніколи не відкидала косметичних порад Рахелі, хоч вони й суперечили монастирському духові. Коли взяти до уваги те, що директрису прозивали «тигрисею», що її основним фахом була математика, а другим і третім — французька мова й географія, то стане зрозуміло, що в поведінці Гаруспіки вона не вбачала ніякої небезпеки, та «фекальна містика» здавалась їй тільки смішною. Вона вважала, що справжній дамі її гідність не дозволяє навіть глянути на свої екскременти (Б. Г. Т.), в усьому тому було для неї щось «поганське», хоч, мабуть, саме поганський дух (знову ж таки Б. Г. Т.) привів її в нацистську жіночу організацію. Задля справедливості треба відзначити (все за тим самим Б. Г. Т.), що, навіть покинувши монастир, вона не виказала Рахелі. Лені, Маргрет і Б. Г. Т. змальовують її як «горду особу». Хоч за всіма приступними свідченнями директриса була дуже гарна жінка, безперечно «з еротичними імпульсами» (Маргрет), вона й після виходу з монастиря лишилася неодруженою, мабуть, з гордощів: не хотіла показувати своєї слабкості, своїх вразливих місць. Наприкінці війни, маючи заледве п'ятдесят років і високе звання урядової радниці, вона зникла десь між Львовом і Чернівцями під час виконання великої місії в галузі «культурної політики». А шкода. Авт. залюбки «допитав би її в справі».
Рахель в інтернаті не мала важливих педагогічних чи лікарських обов'язків, а проте виконувала і ті, й ті; від неї вимагали відомостей тільки в найпростіших випадках — скажімо, при яскравому виявленому проносі або загрозі якоїсь інфекції, а також при кричущій неохайності під час справляння природних потреб ученицями чи порушенні ними заведених норм моралі. Цього останнього вона ніколи не робила. Вона вважала за дуже потрібне першого ж таки дня прочитати дівчатам невелику лекцію про методи дотримання чистоти після всякого опорожнювання. Наголошуючи на тому, як важливо зберегти еластичність і здатність до виконання своїх функцій усіх м'язів, а особливо в нижній частині живота, і радячи для цього вправи з легкої атлетики й гімнастики, сестра Рахель швидко переходила до своєї улюбленої теми: казала, що здоровій і, головне, інтелігентній людині після спорожнювання можна обійтися навіть без клаптика паперу. Та оскільки це всього лише недосяжний чи майже недосяжний ідеал, вона докладно пояснювала, як треба користуватися папером.
Сестра Рахель — і тут Б. Г. Т. незамінне джерело інформації — багато читала про такі речі, вивчила всю літературу про каторгу і в'язниці, пильно простудіювала спогади в'язнів (і політичних, і кримінальних). На дурні зауваження і хихотіння дівчат під час її лекцій вона не звертала уваги.
Тут треба згадати, оскільки це засвідчують Лені й Маргрет, що, тільки-но глянувши на перше випорожнення Лені, яке сестра Рахель мала дослідити, вона аж засяяла з радощів. І сказала Лені: «Дівчинко, та ти ж улюблениця долі — як і я».
А як Лені через кілька днів ще й досягла статусу «безпапірних», просто тому, що їй це «зусилля м'язів» справляло приємність (слова самої Лені, сказані Марії і засвідчені Маргрет), між нею і сестрою Рахель виникла симпатія, яку вже ніщо не могло порушити і яка стала Лені втіхою і винагородою в учбових невдачах, що чекали на неї в майбутньому.
Прикро було б, якби зі сказаного тут склалося враження, що сестра Рахель виявилась генієм тільки в царині екскрементів. Пройшовши складний шлях у науці, вона стала спершу біологом, потім лікарем, а ще пізніше філософом, прийняла католицтво, вступила в монастир, щоб «виховувати молодь» у біологічно-медично-філософсько-теологічному дусі, але першого ж року її педагогічної діяльності римська курія позбавила її права викладання, запідозривши в біологізмі та в містичному матеріалізмі, і понизила до коридорної сестри; ця кара, власне, мала одну мету: утруднити її життя в монастирі. Орден був готовий «без ганьби» зняти з неї черничу схиму (все з розповідей Рахелі Б. Г. Т.), але вона не тільки не сприйняла це пониження як кару, а й відчувала себе звеличеною, вважала, що праця коридорної сестри відкриває перед нею значно ширші можливості застосовувати свої знання, аніж викладання. Оскільки її непорозуміння з орденом почалися якраз 1933 року, її вирішили не виганяти, і вона пробула ще п'ять років «прибиральницею туалетів» (Рахель про себе — з її розповідей Б. Г. Т.). Хоча б уже для того, щоб забезпечити учениць предметами гігієни, туалетним папером, антисептичними засобами, постільною білизною тощо, їй інколи доводилось їздити на велосипеді до поближнього університетського містечка, і вона просиджувала не одну годину в університетській бібліотеці, а згодом — не один день у тій великій букіністичній книгарні, де в неї почалася платонічна, і все ж таки палка приязнь зі згадуваним тут Б. Г. Т.; він, всупереч приписам, дозволяв їй скільки завгодно порпатися в книжках свого шефа й користуватися каталогом, призначеним тільки для внутрішнього вжитку, частував її кавою з свого термоса або й часом підсовував бутерброд, коли вона надто засиджувалась десь у кутку над книжкою. Найдужче вона цікавилася фармакологічною, містичною та біологічною літературою, а також книжками про лікувальні властивості рослин і за два роки стала фахівцем з дуже делікатної галузі: скатологічних аномалій, наскільки про них можна було довідатися з містичної літератури, якої багато було в букіністичній книгарні.
Хоч зроблено все, буквально все, щоб з'ясувати походження й життєві обставини сестри Рахелі, та більше, ніж розповіли Б. Г. Т., Лені й Маргрет, не пощастило нічого дізнатися; другі й треті відвідини сестри Цецілії не додали нічого нового про її давню знайому з монастиря. Своєю впертістю авт. домігся тільки одного: вона почервоніла. Треба щиро признатися, що не дуже приємно дивитись, як червоніє стара, сімдесятирічна жінка зі шкірою молочного кольору. Четверта спроба,— як бачите, авт. виявив неабияку впертість,— скінчилась невдачею ще біля монастирської брами: його більше не впустили. Чи йому ще вдасться щось довідатися з архіву ордену та з іменної картотеки в Римі, залежатиме від того, чи авт. матиме час і гроші, щоб поїхати туди, а головне — чи його допустять до таємниць ордену. Тепер ми повинні нагадати картину з 1937—38 рр.: маленька, віддана своїй праці черниця, закохана в містику й біологію, запідозрена в скатології, звинувачена в біологізмі й матеріалістичному містицизмі, сидить у темному кутку букіністичної книгарні, і юнак, тоді ще без жодного натяку на майбутню лисину, не затягнений жиром, пригощає її кавою і бутербродами. Ця жанрова сцена, варта того, щоб її увічнив якийсь нідерландський майстер Вермерового рівня, потребує багряного тла, кривавого кольору хмар, щоб відтінити внутрішньо- і зовнішньополітичне становище тих років: згадаймо, що в цей час десь крокували штурмовики, що небезпека війни була 1938 року більша, ніж наступного, коли вона справді вибухнула. І хоч би навіть непогамовна цікавість Рахелі до питань травлення здавалася нам надто містичною, а її дослідження залоз внутрішньої секреції (вона дійшла до того, що палко прагнула визначити точний склад субстанції, відомої під назвою сперми) безглуздим,— в одному їй не можна відмовити: це вона на підставі своїх приватних (недозволених) дослідів з сечею дала молодому букіністові пораду, яка допомогла йому уникнути служби в німецькому вермахті. Пригощаючись його кавою (якою вона навіть часом плямила букіністичні раритети, бо до зовнішнього вигляду книжок була байдужа), вона докладно пояснювала, що йому треба їсти й пити, які настої і таблетки вживати, щоб після аналізу сечі на медичному огляді дістати не тільки тимчасову, а постійну помітку «непридатний до військової служби»; вона стільки знала й стільки начиталася, що змогла скласти «поетапний план» (дослівна цитата з Рахелі, засвідчена Б. Г. Т.), який забезпечував його сечі достатню кількість білка при найрізноманітніших аналізах навіть після одно-, дво- і триденного перебування в госпіталі. Цим повідомленням ми лише хочемо втішити всіх тих, кому в нашому звіті бракує політики. На жаль, Б. Г. Т. був надто боязкий, щоб докладно переповісти той «поетапний план» іншим юнакам, яких мали брати до вермахту. «Як службовець» він боявся неприємностей від свого начальства.