30 липня бiльшовики зробили хід у відповідь — оголосили про створення так званого Тимчасового революцiйного комiтету Польщi та оприлюднили його «Манiфест до польського трудового народу мiст та сiл».
Того самого дня надзвичайне засідання уряду УНР, яке відбулося у Варшаві, «прийняло до відома» присуд, винесений українцям Пілсудським, Вітосом та заступником останнього. Дослівний текст присуду наразі невідомий. Відома лише реакція РНМ: «звернутись до всіх держав і народів з нотою в справі сучасної політичної ситуації й тої позиції, яку займає уряд УНР в зв’язку з наближенням мирових переговорів»[746].
Ніякого пуття ця нота не мала і мати не могла.
По-перше, тому, що на той час у світі не залишилося зацікавлених її читати.
По-друге, і це найважливіше, 11 серпня передовi загони Червоної армiї вийшли на лiнiю Вiсли.
13-го розпочався штурм Варшави. «Центром зв’язностi» всього польсько-радянського фронту стало Замостя, стара фортеця, яку захищали 3200 вояків під командуванням Марка Безручка за пiдтримки 31-го Каньовського полку стрільців в 200 шабель, 12 гармат та 3 бронепотягiв.
Саме сюди було перекинуто 16—17 тис. бійців 1-ї Кiнної, яка, попри відчайдушні зусилля, так i не змогла оволодіти містом. 31 серпня будьоннівці залишили поле бою. 6-та Українська покрила свої бойові знамена невмирущою славою, фактично врятувавши незалежність Польської Республіки й не допустивши окупації значної частини Старого Світу більшовиками.
Хто такий Марко Безручко?
Народився 1883 р. в с. Великий Токмак Херсонської губернії. Закінчив учительську семінарію в Переяславі, Чугуївське (за іншими даними — Одеське) військове училище та 2 класи Миколаївської військової академії. Учасник Першої світової. У 1914 р. — у складі 106-го Уфімського полку; поранений, контужений. У 1915 р. — зарахований до Генерального штабу. У 1916—1917 рр. — ад’ютант 42-го, згодом 30-го армійського корпусу. Кавалер 3 бойових орденів. У 1918 р. — у Генеральному штабі Української Держави, начальник штабу піхотної дивізії. У 1919 р. — начальник штабу Запорізької бригади, з квітня — начальник штабу Корпусу січових стрільців. У грудні 1919 р. інтернований польською владою. З 8 лютого 1920 р. — командир 1-ї (з 21 березня — 6-ї січової) дивізії армії УНР, генерал-хорунжий (з 5 жовтня 1920 р.). У 1920—1924 рр. військовий міністр, віце-міністр уряду УНР в екзилі, член Вищої Військової Ради УНР. У 1931—1935 рр. — голова Українського воєнно-історичного товариства у Варшаві. Автор книг «Українські Січові Стрільці на службі Батьківщині» та «За державність». Помер 1944 р.[747].
УНР у переддень польсько-російського миру — продовження
Битва біля Замостя не могла залишитись поза увагою уряду УНР. Вона і не залишилася.
23 серпня міністри вислухали «заяву міністра єврейських справ про надсилку депеші польському уряду з привітанням з приводу успіху польської зброї» (виділено нами. — Д. Я.) та «одноголосно» ухвалили її текст.
Заразом на тому ж засіданні відпустили майже 8 млн грн на видатки, пов’язані з «командируванням сотника Чайківського до румунської вищої школи» та 960 тис. грн «на піврічне утриманя поручика Федака»[748]. Хто ці люди і чим вони заслужили такі урядові милості, залишиться, мабуть, уже назавжди, однією з найбільших таємниць того уряду.
Тим часом на всі військові та зовнішньополітичні виклики уряд УНР відповідав рішуче — новими хвилями роздачі грошей. Тут і розподіл 500 тис. польських марок на потреби дипломатичної та торговельно-економічної місій у Варшаві, і 196 млн 468 тис. 800 грн лише «на перші витрати по організації прифронтових установ», і 50 млн — «в розпорядження військового міністра... на купівлю майна за кордоном», і 1 млн 200 тис. — «на видатки по закордонним командировкам спеціалістів міністерства закордонних справ», і 20 тис. польських марок «урядовцю Мамчуру на лікування», і 120 тис. польських марок «для видачі удові полковника Мішківського — Лисаветі Мішківській за втрачене під час бою майно», і 3 млн грн «на допомогу робітникам цукроварень», і 2 млн 572 тис. польських марок — на «командирування в Відень комісії для видання військово-топографічних мап України», і клопоти по «забезпеченню урядовців центральних установ одягом, білизною і взуттям». Нарешті, 20 серпня — на дев’ятнадцятий місяць існування держави УНР, її уряд видав 200 тис. грн «на утримання комісії по розробленню тимчасового закону про державний устрій Української Народн. Респуб.»[749].