Безперестанно рухаючись уздовж Збруча — з півдня на північ, від Кам’янця до Волочиська, а потім евакуювавшись на територію Польщі, уряд Лівицького до кінця року примудрився-таки провести 41 засідання, на яких розглянув був 199 різноманітних питань.
Першими з них у Станіславові були доповіді про стан справ на фронті та в царині зовнішньої політики. Останніми, в Тарнові 29 грудня, — «про напрямок дальшої політики уряду» та «затвердження постанови про умови розрахунку з Австрією».
18 жовтня українські збройні підрозділи, які опинилися на лінії Яруга—Ялтушків—Літин, отримали наказ припинити бойові дії.
Того самого дня члени уряду вкотре закликали Макаренка та Швеця «негайно прибути на Україну для обняття влади і праці», а міністр закордонних справ Ніковський доповів колегам про стан «справ в справі перемир’я поміж Польщею і Совітською Росією».
Стан «справ в справі» був такий: 12 жовтня сторони підписали угоду про перемир’я та прелімінарні умови миру. Кордон поміж країнами було встановлено східніше так званої «лінії Керзона» — до Польщі відійшли, крім Східної Галичини, західна частина Волині та Поділля. З 18 жовтня було оголошено перемир’я терміном на 21 добу.
У вівторок, 19 жовтня вогонь було припинено по всій лінії польсько-радянського фронту. 21 жовтня військове керівництво Польщі видало наказ, згідно з яким було заборонено надавати будь-яку підтримку чи допомогу українським або білоруським військам, які продовжували бойові дії проти червоних. Уряд УНР відреагував на ці події бадьоро — методом нових запаморочливих грошових інтервенцій. Серед них:
30 тис. польських марок — старшому юрисконсульту мін’юсту Завадському — «на лікування»; 200 млн польських марок — «для заосмотрення української армії» (19 жовтня); 1 млн польських марок — «філії Українського Червоного Хреста при Дієвій армії» (20 жовтня); 250 млн 874 тис. грн — на перешивку залізниці Гусятин—Ярмолинці, Волочиськ—Проскурів, Кам’янець-Подільський—Проскурів, Проскурів—Жмеринка «на нормальні європейські дільниці» (27 жовтня), 194 341 073 грн — на «утримання окремої бригади залізничної охорони на шляхах УНР» (11 листопада)[757].
10 листопада Червона армія прорвала фронт, українська армія розкололася на дві частини. Одна з них опинилася на території Румунії, основні сили чисельністю до 30 тис. вояків — у Польщі. Тут їх роззброїли та інтернували.
14 листопада уряд Лівицького, заслухавши відповідні доповіді військового міністра генерала Олексія Галкіна та начальника Генерального штабу Володимира Сінклера, ухвалив: «евакуацію уряду і державних установ розпочати в ніч з 14 на 15 цього листопаду, напрямок евакуації — Лянцкорун (тепер Зарічанка. — Д. Я.), Чемерівці, Сатанів».
Наступного дня ухвалили переправити на територію Польщі Держбанк та експедицію заготовки державних паперів, «залишивши при уряді» 125 млн карб., 35 млн грн,«та всю готівку в іноземній валюті». 450 тис. польських марок видали урядовцям УНР — пасажирам «потяга на ст. Гусятин-Польський»[758]. Як і коли можна було витратити ці гроші в одному з найвизначніших центрів тогочасного хасидизму, населення якого сягало хіба двох, максимум — трьох тисяч осіб, залишається нероз’ясненною загадкою...
18 листопада відбулося останнє засідання проводу УНР на східноукраїнських теренах. Почалося воно приблизно о 4-й годині дня у прикордонному поселенні Фрідріхівка, що на лівому березі Збруча (тепер це Волочиськ Хмельницької обл.).
Петлюра роз’яснив присутнім головну причину, яка, за його словами, лише тільки унеможливила «продовження героїчної боротьби з ворогом», — «брак набоїв». «Армію треба зберегти, — поділився він планами на світле майбутнє, — аби при першій можливості знов розпочати боротьбу за визволення Батьківщини». Голова Директорії поставив урядові і конкретне завдання — «вияснити відношення уряду Речі Посполитої Польської до переходу армії і уряду на територію Польщі».