Другий проект, розглянутий комiсiєю, визначав порядок скликання та роботи своєрiдного передпарламенту УНР, який і було названо «Державна Народна Рада» (ДНР)[770].
Двомісячний термін роботи над законопроектом про ДНР, складеним комісією 4 вересня і переданим до Ради Міністрів 30 вересня, пояснюється, по-перше, тим, що комісія повинна була узгодити два документи. Перший проект, розроблений ВНР, мав 150 артикулів; другий, так званий «соціялістичний», складався з 36 статей.
По-друге, всерединi самої комiсiї не було консенсусу з принципових питань. Врешті-решт,«комісія установила основні принципи щодо організації Парламента, доручила попередню розробку проекту підкомісії, яка розклала виклад свого проекту по перерахованим відділам так званого соціялістичного проекту та комбінувала зміст обох проектів, поновляючи пропуски другого проекту належними артикулами першого більш повного в деяких деталях проекту».
У пояснювальній записці до документа було також зазначено, що комісія «поповнила знайдені нею пропуски в обох проектах новими артикулами, переробила в багатьох артикулах самий зміст одержаних проектів та зовсім виправила форму виклада артикулів, взятих з двох проектів».
Обмеження прав передпарламенту було пояснено, по-перше, «не зовсім установленими умовами нашого життя», по-друге, «не зовсім скінченими та закресленими теренами держави» і, по-третє, необхідністю «відчинить найскоріше і без одкладання діяльність Парламента зараз же по перейденню на рідні терені, хоч би навіть на пространстві деяких повітів»[771].
Врешті 23 жовтня уряд «більшістю голосів» («проти» висловився лише один) ухвалив «приступити до негайного розгляду» законопроектів «про Державну Народну Раду УНР і про тимчасове верховне управління та порядок законодавства в Українській Народній Республіці». Наступного дня останній законопроект розглянули постатейно та ухвалили в цілому.
26 жовтня ця доля спіткала і законопроект про Державну Народну Раду[772]. За два тижні Петлюра таки пiдписав червоним чорнилом нiбито попередньо ухваленi Радою Народних Мiнiстрiв закони «Про тимчасове верховне управління та порядок законодавства в Українській Народній Республіці» і «Про Державну Народну Раду», проставивши на титульному аркушi першого з цих документiв дату «12 листопада 1920 р.»[773].
Конституційні потуги уряду УНР очима її сучасників
Мазепа новий порядок «управління» УНР оцінив цілком нейтрально, констатувавши принципову новацію «закону» так: «на випадок смерти Петлюри все верховне керування державними справами Республіки та її озброєними силами покладалося на залишившихся в живих членів Директорії або одного з них»[774].
За словами іншого «експерта», Шаповала, «Закон про тимчасовий державний устрій» означав, що «перервано органічний зв’язок з усією попередньою добою» та «засновано» (на папері, під польським режимом) нову «державу» під колишньою назвою «УНР» з Петлюрою в ролі «президента» і диктатурою «кабінету» «з соціал-демократів». Цей «переворот, — вiв далi «машиніст» української революцiї, — був зроблений п’ятьма міністрами на вимогу поляків і в порозумінню з Петлюрою, цебто один член Директорії і п’ять міністрів». Це — «документ політичного шахрайства людей, що сиділи в польському полоні», вiн «є виразом явного переходу соціал-демократів в табір буржуазної контрреволюції».
З притаманними йому щирою любов’ю та приязню до полiтичних спiльникiв й опонентiв М. Шаповал охарактеризував їх так: «всі партійні і безпартійні політики — опріч соціал-революціонерів — пішли проти здійснення влади українського трудового народу». Усi виданi ними «акти, направлені проти прав і законів Трудового Конгресу, — переконував творець Директорiї (замовчуючи при цьому тему легітимностi самого ТКНУ та всiх його рiшень), — є незаконні, а тому творені на основі цих актів органи влади чи представництва також незаконні, а виконавці цих актів є державними зрадниками, узурпаторами і самозванцями». «Всі спроби своєвільно переиначити й цілком відкинути волю Трудового Конгресу, — читаємо далi, — є не лише державною зрадою, але й політичним шахрайством, самозванством».