[346] Начерк про Андрія Гавриловича Макаренка див.: Відродження. — 1918. — 19 (6) грудня. — № 214.
[347] Шаповал М. Гетьманщина і Директорія: (спогади) // упоряд. інж. Сава Зеркаль. — New-York Publіc Lіbrary, QGA 73—3803.
[348] Так у тексті. — Д. Я.
[349] Шаповал М. Гетьманщина і Директорія. — С. 30.
[350] http://www. grwar. ru/persons/persons.html?іd=1848
[351] На думку М. Стахіва, зустріч Винниченка, Шаповала, Макаренка, Осецького й Різниченка та прийняття їх спільного рішення про початок підготовки повстання не могли статися раніше 27 жовтня, «або іншими словами — всього за два з половиною тижні перед самою датою повстання». Отже, — робить висновок автор, — «не самі здібності організаторів підготовки повстання, але загальна ситуація причинилася головно до того, що ідея повстання в конкретній формі прийнялася зразу у всіх українських національних колах». Див.: Стахів М. Україна в добі Директорії УНР. — Т. 1. — С. 60—64. Натомість інший сучасник твердив, що провід УНС і особисто М. Грушевський були проти повстання. «Шаповал, Винниченко та Осецький, — писав він, — підбурюючи політично незрілих УСС, всіляко підштовхували повстання. Ці «отамани від політики» замість відновлення УНР створили за французським зразком Директорію із законодавчими правами, підтримуючи при цьому руйнування держапарату, створеного за доби УНР». Див.: Прохода В. Уваги до праці д-ра Матвія Стахова... — С. 97.
[352] Стахів М. Україна в добі Директорії УНР. — Т. 1. — С. 32—33.
[353] Делегація селян Уманського повіту Київської губернії. — Там само. — С. 37.
[354] М. Шаповал стверджував, що військові і закордонні справи з Винниченком вони вели спільно, але Винниченко «більш вів зовнішньорепрезентаційну працю», «я наполягав більш на внутрішню, організаційно-військову і громадсько-політичну працю». В кожному разі, писав М. Шаповал, «за всі плюси і мінуси нашої праці ми несемо обидва повну відповідальність в однаковій мірі». — Шаповал М. Гетьманщина і Директорія. — С. 47.
[355] Шаповал М. Гетьманщина і Директорія. — С. 37, 38, 40, 47.
[356] Стахів М. Україна в добі Директорії УНР. — Т. 1. — С. 51.
[357] Опис засідання кореспондується з описом Стахіва, який не знав про існування цитованих тут споминів Шаповала. Див.: Стахів М. Україна в добі Директорії УНР. — Т. 1. — С. 52 і далі.
[358] Шаповал М. Гетьманщина і Директорія. — С. 49—50.
[359] Винниченко стверджував, що Директорію було обрано саме цього дня. Критику цієї версії див.: Стахів М. Україна в добі Директорії УНР. — Т. 1. — С. 74—76, 235, прим. 34А.
[360] Шаповал М. Гетьманщина і Директорія. — С. 58.
[361] В обох випадках — вірогідно, сам Шаповал.
[362] Шаповал М. Гетьманщина і Директорія. — С. 59.
[363] Там само. Список присутніх свідчить, що Петлюри на цих зборах не було. — Д. Я.
[364] Шаповал М. Гетьманщина і Директорія. — С. 60, 61.
[365] Солуха П. Договір з Москвою проти гетьмана Павла Скоропадського. — С. 62, 78—79, 193. Про політичну програму січових стрільців див.: Там само. — С. 71.
[366] Віктор Петрушевський (? р. н.) — громадський діяч, засновник видавництва «Час». Коштом видавництва, без згоди колег, фінансував антигетьманське повстання. Розстріляний більшовиками 16 червня 1919 р.
[367] ідентифікувати особу не вдалося. — Д. Я.
[368] Шаповал М. Гетьманщина і Директорія. — С. 61—66.
[369] Тут і далі цитується за споминами М. Шаповала (С. 98—99), який, у свою чергу, очевидно, цитує працю В. Винниченка «Перед новим етапом. (Наші позиції)». — Торонто, 1938. — С. 26—31.
[370] Шаповал М. Ляхоманія: машинопис. — Прага, 1931. — NYPL. — Український архівний фонд імені Микити Шаповала. Дар інж. Сави Зеркаля. — QGA. — 73. — 3949. — С. 2.
[371] Стахів М. Україна в добі Директорії УНР. — Т. 1. — С. 67—74.
[372] Копиленко О., Копиленко М. Держава і право України. — С. 115.
[373] «Тим-то ця подія, яка стала зразу відомою в усіх політичних колах в Києві, сталася поворотним пунктом у підготовці евентуального повстання українського національного табору». — Стахів М. Україна в добі Директорії УНР. — Т. 1. — С. 49—50.
[374] Там само. — С. 51. «Технічно в нашій праці допомагав наш секретар з Національного Союзу Петро Дідушок, котрий, загалом беручи, був нашим зв’язковим товаришом в зносинах з січовиками і иншими». — Шаповал М. Гетьманщина і Директорія. — С. 47. Відкритим залишається питання, до якої з груп заколотників належав генерал О. Греков, одним з можливих мотивів участі якого Д. Дорошенко вважав те, що П. Скоропадський двічі відмовився призначити його військовим міністром. Докл. див.: Дорошенко Д. Мої спомини про недавнє-минуле. — С. 258.