Тепер змінилося все. Ключник із коридора вдавав, що не видить нічого, бандити не те що не стягали з вікна, а ще й повартували біля дверей, щоби хто не надійшов. Зменшилися вже й сикатури, знущання. Не раз повертають із міста оті бандити (ходили на закупи чи роботу), поскликають решту, зіб'ються в купку, пошепчуть щось, поспускають голови і думають. А цивільні панки-сторожі вечором підійдуть не раз під двері чи під віконце біля дверей і кличуть масненько, ще й по украінськи:
— Гей, Гуцулики, а не хоче котрий із вас закурити? А може, кавалок хліба чи булку? Не журіться, вас скоро вже випустять додому. За що ж отак людей мучити?!.
Знова в'язні-старшини (польські) кликали наших Гуцулів, ніби щоби попрятали в них, а при тім якось так [ніби] не хотячи зводили балачку на евентуальне захоплення Львова большевиками і [питають], що ми тоді робили би. Вони твердили, що нам добре було б, лиш хто знає, що з ними сталося би і т. п. При тім давали папіросів і дещо з харчу. Але треба признати, що не всі Гуцули брали ті "дари", хіба декотрі з молодших.
Одного разу бандити повернули з міста дуже поденервовані й стали оповідати таки на голос, що Кравз[20] зробив повстання, захопив ціле Покуття зі Станиславовом, до нього прилучилися всі селяне і ціла армія машерує на Львів. А у Стрийщині появився якийсь повстанець, який панцирним потягом доїздить уже під Стрий. Львів уже окопали від тих сторін і уставляють гармати. Одні [чутки] правдиві, другі штучні, бо правдивих брак. У місті, хто жие, уоружується і ладиться до оборони. Переляк скрізь".
Бандити стали як овечки: смирні, благонькі, облесні і при кождій нагоді, як зробили яку вигоду чи т. п., нагадували: "Пам'ятайте, товариші (вже ми з "кабануф" стали товаришами), як прийдуть ваші, то ви і скажете, що ми з вами добре поводилися. А то, що зразу декотрий із нас ударив кого, це тому, що ключники нас примушували…"
Знова ключники (Боос, Яворскі і др.) масненько усміхались і собі говорили:
— Ну, нарешті наші Гуцули дочекаються волі. Як то добре, що ми з вами добре поводилися… Тепер не матимете причини на нас нарікати. А як прийдуть "ваші", то вставте за нами яке добре слово. А тоді ми разом отих бандитів, що над вами збиткувалися, вивішаємо…
Отакої тепер тяли ті, що найкраще нас "принимали" пам'ятної п'ятниці, що й пізніше найбільше знущалися. От такий Яворскі! А тепер яке ягнятко з нього…
Старшини-в'язні й собі забезпечували в нас ласку. А поручник Бухельт прямо сказав:
— Мій отамане, як там твої товариші прийдуть, май гадку на нас, бо із загоряча можуть нас потратити. А ми ж в'язні теж.
Та ці бодай не лицемірили і нічим не докучали нам. Як там був деякий виїмок, то це не бралося під увагу.
У таких умовах і напруженні минув нам місяць у цій тюрмі. Був він дда нас такий довгий, що не те що тих півтретя місяця в Коломиї, хоч досить тяжкі й прикрі були [дні], здавалося, не до видержання — і вони здавалися коротші від цього одного, а навіть отой рік, що пізніше ми сиділи ще в Коломиї, видавався нам коротший. По цьому можна судити, що прийшлося нам витерпіти.
Друга половина серпня. Одного дня кажуть виходити всім на подвір'я. Застаємо уставлені столи, на них — купка актів. Здивувало це нас трохи, бо за цілий місяць нікого з нас не переслухувано. А тут рознеслася чутка, що зараз має відбутися над нами суд.
І дійсно, за хвилю прийшли якісь старшини військові, старші вже люде, і стали переглядати наші акти. Але видно було по них, що все беруть якось поверхово, байдуже.
Опісля відчитали всіх по прізвищу, половину з нас відділили і сказали збиратися додому, а другій половині сказали, що за пару днів ще поміркують над нами.
Зараз-таки та перша половина зібралася, дістала посвідки і пішла. По дорозі вступила до УГК, де дістала дещо на дорогу, там із них списали деякі зізнання, поробили знимки з побитого тіла, бо, хоч від перших побоїв при арештуванні минуло чотири місяці, рани ще були й досі страшні! Тіло місцями вигнило, поробилися чорні ями, а величезні синяки ще не погоїлися. Декотрі, як М. Дроняк, Ю. Пронюків і др., мали при собі засушені куски тіла (факт!), яке при бійці кусками відпадало. Це ще можна, впрочім, і тепер побачити. Це ж дорога пам'ятка… Після того всього, подякувавши за опіку, пішли вони домів.
20
Йдеться про рейд групи галицьких старшин і стрільців під проводом Антона Кравса, які, дезертувавши з Армії УНР, пробивалися до Чехії. Розбивши курінь польської піхоти в Косові та відділ прикордонників, група Кравса через Жаб'є і Чорногору 31 серпня 1920 р. перетнула чеський кордон, склала зброю і була інтернована. —