Коли ж через нові обставини отаман скасував наступ, обличчя кожного виказувало розчарування і сум. Чи не так було у Стрию на початку вересня 1914 року? Так було і під Конюхами 30 червня 1917 року. "Тут застали барабанний огонь… — описував Михайло Горбовий. — Земля дрожить, у воздусі лише безупинний гук, рев і шум від гарматних вибухів, всі окопи наче вулькан або яка дивовижна фонтана. Все мішається, все йде догори дном… Але нам це все є нічим… Тут, у цьому пеклі, стрільці почулися у свойому живлі (у своїй стихії. — Ред.), дістали гумор, віджили". Нагадую — гуцули "віджили" від праці в запіллі, де нічого не загрожувало їхньому життю.
З радістю я знаходив все нові й нові приклади козацької вдачі гуцулів. Вони завжди були готові до бою. Бо це був спосіб показати свою силу, розум і лицарськість. Ось пишу про гуцулів, а ніби про наше наддніпрянське козацтво промовляю — настільки схожі та єдині козацько-верховинським духом ці дві гілки українського народу. Так і в гайдамацькій пісні співається: "Ми всі однакі". Справді!
Не дивно, що на фронті дійшло до братання. Сталося це вже на перший фронтовий Великдень — у квітні 1915 р. на Маківці.
Згадки Михайла Горбового про братання гуцулів і наддніпрянців зворушливі до сліз. Ось спогад про святкування Великодня 1918 року під Кирлібабою ("Гуцульська сотня УСС"). Горбовий писав: "Самий Великдень почався подібно, яку 1915 р. на Маківці, відспіванням "Христос Воскрес". Відтак усі збігли в яр христосоватися з ворогами. З яру не ми йшли на московську позицію, а взяли братів-Українців до себе в гостину. Тут робили спільні знимки, лише приняти не було чим, бо і в самих не було свяченого, хіба що по чарці руму чи вина. Зате приняли ми й обдарували їх багато кращими дарунками — книжками і часописами… Кращого дарунку не могли ми дати своїм братам, про що ясно говорили їхні зворушені лиця та сіяючі очі. Адже вони цих скарбів давно (може, й ніколи. — Ред.) не мали в руках. Тепер не знали, як нам дякувати. По приняттю та перебалаканню дечого відійшли наші брати на свої позиції. Ще треба додати, що оставили нам писанок, пасок, цукру, чим і нас зворушили немало. Але із книжок вони мали велику втіху. Один їхній "зводний" не міг уже дійти на свою позицію з нетерплячки, а сів у ярузі під смереку і так зачитався в Шевченкове "Посланіє…", що досвітком другого дня найшла його наша стежа сплячого над розгорненим "Кобзарем".
В іншому спогаді про цю подію ("Великодні свята у pp. 1915–1918") Горбовий уточнює, що російські солдати-українці "найбільше питали за "Кобзарями". І додає важливу деталь про "зводного", який так спрагнув за Шевченковим словом, що, не дійшовши до своєї позиції, сів у нейтральній смузі. Він так зачитався, що "рано найшли його сплячого над "Кобзарем" на сторінці "Обніміте, брати мої, найменшого брата свого", а в очах були ще сльози. А як ми його пробудили, то ще був зворушений від вчорашного читання".
І в "Записках Гуцульської сотні…" Горбовий зазначає, що російські солдати-українці "найдужче питали за "Кобзарями". Важливий рефрен, який засвідчує, що не такі вже й темні були наддніпрянці, котрих недоля змусила захищати російські інтереси. Це підкреслює і спогад стрільця Гуцульської сотні Олекси Зіня, який публікуємо у додатках. Зінь описав розмову зі "зводним" російської армії Андрієм під Кирлібабою взимку 1916–1917 року, отже, ще до Лютневої революції. "Андрій говорив чистою українською мовою, — згадував стрілець, — що змусило мене запитати, чи він є українець.
— Не тільки я українець, а також весь наш 254-й Николаєвський полк є український…
Андрій був значно старший за мене і так, як він мені оповідав, був жонатий і було у його двох маленьких синів, за котрими він дуже тужив. При тому він сказав мені такі слова:
— Алексію! Коли б ти мене убив і зробив моїх маленьких синів сиротами, а мою жінку вдовою, то ти б не мав щастя у свойому житті, бо вони прокляли б тебе.
Я поглянув на Андрія, а йому котились сльози по лиці. Я зворушено запитав його:
— Андрію, чого ти плачеш і за що мав би я тебе убивати або ти мене?
— А хіба ж ти не знаєш того, що ми взаїмно убиваємо себе за чужі нам государства?