Але вже 26 січня підчас вечірніх сходин гуртка "Пугача" влітає до пластової домівки (винайняв я її з початком грудня у п. Марійки Библюкової, бо брак її дуже давався взнаки; за плату мав я давати лекції її дітям) комендант поліційної станиці Пйотровскі з кількома жандармами, питає за дозволом на сходини і кричить "руки вгору". Переводять особистий трус, забирають пластові записники, підручники, зривають зі стіни малюнки з виписаним пластовим законом, уставом, правилами гігієни і т. п. Беруть теж діловодчі книги, ноти, загалом усе, що попало під руки. Списують протокол, дають усну заборону на пластові сходини і по 2 — 3-х годинах відходять.
Рівночасно інші жандарми переводили трус у мене вдома. Забрали решту книжок, переписку з ВПРадою, печатки полків і книгозбірні, заощаджені пластунами гроші і т. п., списали протокол і пішли. Лишилося порожньо всюди. Зате дух кріпшав. Ми тільки що були трохи загосподарилися, зібрали дещо книжок, із частини грошей з коляди (більша частина пішла на "Рідну Школу") купили деякі підручники, "Молоде Життя", прикрасили домівку тощо, а рука вандалів відразу знищила це все.
Треба було починати все наново творити. І ми почали. Пластова молодь вже настільки освідомилася, що зрозуміла, що треба платити внески. Щоб батьки щось платили, то про те не було й мови. Досить, що вже дітей (з гіркою бідою…) пускали до того Пласту, а не те щоб ще й гроші давали.
Сходини відбувалися дальше правильно, цебто раз чи двічі на тиждень і в неділі та свята. Декотрих дітей батьки не пускали, мовляв: "Ми, старі, з жандармами не заходили собі, а ви відтепер починаєте?" Знову інші, бачачи, що їхні діти не бояться трусів, і самі підбадьорилися. Ми почали старатися про придбання книжок, прикрасили домівку, як і раніше, подбали про підручники і т. гі., так ніби нічого й не було.
Між нашими противниками часто можна було почути докори: "А що? Нема Пласту?", "А, напластувалися" і т. п. Це, може, й тому, що ми перший тиждень чи два після трусу не робили сходин серед тижня, а тільки в неділю. Та згодом усі ті крикуни не знали, на яку ногу ступити, хто переміг.
На березень ми назначили публічно відсвяткувати Шевченківське свято. Староство два рази забороняло. Аж на 25 березня дало дозвіл під фірмою Народного дому, бо своїх статутів ми не мали. Але під час вистави вдерлася на залю товпа вояків, які робили авантури. За звільнення залі їхні старшини жадали 50.000 марок, пляшку горілки й закуску та кілька сотень цигарок. Одначе ми вистави не перервали.
З 29 на 30 квітня арештовано мене, коли я вертався зі Львова, де здавав 1-шу пластову пробу. На станиці поліції відібрали від мене всі пластові речі — капелюхи, відзнаки, пластові підручники, дівочі торбинки, записки і т. п., які я віз зі Львова. Зараз рано 30 квітня жандарми зробили трус у домівці, забрали все, що ми до цього часу придбали, повернули ще до мене додому, потрусили і з тим пішли.
Мене ще вечором пішки погнали до Коломиї (жандарм їхав на коні) і віддали до польського війська, дарма що мій річник ставав на вправи аж за місяць. Але мені вдалось дістатися на "вправи" таки до Косова, на злість ворогам. Тепер я міг явно-славно (хоч і досі я не крився) займатися Пластом, головно переводити різнородні вправи, а ніхто не смів мені боронити. Я ж був "рядовиком польського війська у чинній службі". І цих два місяці (інші були на вправах лише по одному місяцеві) я використав як лише міг. За той час трохи притихло проти Пласту.
Але поліція віддала справу в суд, і прокуратура в Коломиї назначила нам перше переслухання у суді на день 2 липня 1923 р. за провину з §§ 285,286, 287 Карного кодексу. Цим усі дуже врадувалися і нетерпеливо чекали того дня. А поки що староство закватирувало в нашій домівці частину війська. За яких два тижні мені вдалося їх виселити. Але з домівки зробили нам "авгієву стайню". Стіни й стелю пооблуплювали, наносили сміття, а то й болота, вікна побили. За кілька днів ми ледь-ледь привели їй до якогось порядку. Згодом ніхто й не впізнав би, що там було. А вже 28 травня ми досить гарно відсвяткували в домівці Свято Івана Франка й пам'ять Поляглих Борців.
Дня 10 червня ми нав'язали взаємини з 27-м пластовим полком [ім. Тараса Шевченка] у Кутах і почали робити прогулянки в околицю. Під час цих перипетій Пласту ширше громадянство не брало в ньому жадної участи. Всі ніби чекали, що з нього вийде. Чиє буде зверху? Повітова пластова рада зовсім нічим не цікавилася. Зробили всього одне засідання в грудні м. р. Коли ж поліція почала з нами "бавитися", всі члени Повітової пластової ради забилися у кут і нічичирк… А коли прийшлося до першого судового переслухання, то дали знати, що були б вдоволені, якби я все перебрав на себе. Я не противився, бо що ж інше можна було робити?