Натомість пластова молодь під час переслухання поводилася гідно. На прикрі допити судді Тиховського давала належні відповіді, чим примусили його числитися із собою. А наведу тут такий факт. Дванадцятилітня пластунка Феркуняківна входать до суду. Вона чекала в коридорі до 11 години, хоч була візвана на 8-му годану ранку. На якесь строге питання судді зовсім не відповідає, а каже: "Дозвольте, пане суддя, хай я спочатку сяду, бо чекаю від 8-ї години. Я привикла до точности, а ви так пізно кличете. Ноги вже зболіли". Суддя рад-не-раддав їй своє крісло, а сам стоїть. Тоді вона сідає і просить питати. Підчас відповідей витягає собі лялечку, бавиться нею і так дає відповіді — мовби від несхочу… І не одно ще цікаве було з часів переслухань.
Ще треба додати, що суддя все говорив по-польському, і то із криком. Але ніхто з пластунів не налякався і все відповідав по-українському. Цим довели до того, що при дальших переслуханнях сам суддя був змушений говорити по-українському. Ще додам, що ніхто своєї приналежности до Пласту не заперечував.
Дня 12 липня 1923 р. переведено в нас І пластову пробу. Склало її 6 пластунок і 3 пластуни, всі з добрим успіхом. Ця подія дуже вплинула на всіх; це ж доказ, що їхня річна праця не пішла намарно, а вже принесла овочі. Лише так дальше, а ціль буде осягнена. Ця проба і на присутніх гостей зробила чимале враження. А що важніше, причинилася до популяризації Пласту.
Вечором того дня ми виставили триактівку "В чужому пір'ї" М. Підгірянки. Публіка була захоплена грою.
Дня 15 липня ми уладили спільно з 27-м Пластовим полком ім. Тараса Шевченка в Кутах прогулянку на Сокільське. Це наша перша більша прогулянка. Принесла багато хісна, познайомила з іншими, додала гарту. А як радувалися нами по селах, куди ми йшли!
У днях 19, 20, 21 і 22 липня ми приймали в себе [львівські] 3-й [ім. княгині Ярославни], 4-й [ім. гетьмана Богдана Хмельницького] і [яворівський] 17-й [ім. Михайла Драгоманова] пластові полки, які були на мандрівці, під проводом професора Северина Левицького. Наше місто закипіло. Де ж так? Тут тільки всі кричать, що Пласт заборонений, а то раптом по кільканадцять пластунок і пластунів, та ще й в одностроях. І зовсім свобідно ходять по місті. Та мало того. В неділю 22 липня ідуть двійками до церкви, а по полудні походом і ми з ними, під пам'ятник Тарасу Шевченку, де кладуть вінець, співають, роблять знимки. Потім бавляться аж до вечора. Всім противникам у голові закрутилося. А всі наші горою! А до того ще й публіки зібралося чимало. От чудасія.
Дня 23 липня ідемо ми всі разом на Писаний Камінь. Перед тим наші гості мусіли йти до батьків наших пластунок запевняти, що в дійсности немає нічого страшного. З прогулянки ("Підкови") ми вертались 24 липня, хоч як не хотілось вертатися, а наші любі гості пішли далі в гори.
Ми пообіцяли, що вернемося сьогодні, то й додержали своєї обіцянки. Ця прогулянка зі своїми враженнями залишиться назавжди у пам'яті всіх тоді присутніх. Тоді в нас ще не було пластових одностроїв.
29 липня робимо знову прогулянку з 32-м Пластовим полком [ім. Олени Пчілки з м. Тернополя] на верхи Михальківці й Сокориків, теж цілоденну.
Дня 2 серпня відбулося дальше переслухання нашої справи в тутешньому суді. Воно мало бути ще 23 липня, але ми "не мали часу на таке пусте", бо йшли на прогулянку з дорогими гістьми…
Минув час інтенсивних прогулянок. Почалася "мирна" праця. Вдосвіта, до сходу сонця, ми робили сходини по лісах, полях, і то навіть у будні дні. А в неділі та свята ми робили сходини біля Ватри Великої Ради. Це належало до дуже милих хвилин.
Дня 2 вересня ми взяли участь у фестині зі своїми вправами, забавами і т. п. Виступали ми в селянських одягах. Спершу декому виглядало смішно, але коли побачили наші вправи й забави, то лише роти роззявляли. Переконалися, що селянський одяг не конче мусить бути предметом насмішок. На цих фестинах ми приєднали одну прихильницю. При тій нагоді ми теж переконалися, що нам треба вільними днями, в неділі чи в свята, ходити по близьких селах, збирати біля себе селянських дітей, вчити їх забав чи вправ і взагалі освідомлювати їх. Так ми рішили і при нагоді почали це переводити в життя.