У справу втаємничуємо ще трьох, які йдуть з нами, та одного, що вертається додому. Ним передаємо наші листи до батьків, щоб не журилися вдома. В полуднє прощаємося з тими, що йдуть на Шибене, і з Богом у долини…
По дорозі стрічаємо сліди Світової війни. На мене, як на військового чоловіка, впливає це трохи хвилююче… Нічого… Згодом зустрічаємо людей, а то й двох чеських жандармів. Побалакавши гарно, йдемо далі. І дивно якось робиться на душі людині. Адже ж ще недавно, бо 20 липня, коли вступили ми на Закарпатську Землю на Туркулі, із захопленням витали ми її Пластовим гимном Закарпаття. Тоді й у думку не прийшло це, що тепер сталося. Ідемо дальше бадьоро. На душі так якось гарно і свобідно — дарма що це ми під чужою владою. На ніч заходимо до одного господаря в Лугах біля жандармської станиці. Гарно спиться, свобідно. Не відчувається на собі слідження агентів чи провокаторів, як у нас, на кожному кроці. А написи й мова скрізь українська. Аж душа радіє.
П'ятниця, 24 липня. Зрана ідемо через Б[огдан]до Р[ахо]ва. По дорозі зустрічаємо знайомих, п'ємо "буркуту". У Рахові скручуємо праворуч на горби й ліси. Ночуємо над рікою Косів у свіжому сіні. Чудово й приємно. Всіх нас 8.
Субота, 25 липня. Відпочивши гаразд, вимившися чудово в ріці, пізнім ранком ідемо дальше в дорогу. Прямуємо верхами на Кобилецьку Поляну у пластовий табір. По дорозі смакуємо афини, малини. А вже в пообідню пору вітаємося з нашими братами й сестрами в таборі. Голосимося в команді табору. Радо нас приймають, визначують місце на шатра, гостять харчами; знайомимося. Непомітно надходить вечір, і зараз засідаємо до Ватри Великої Ради. Наче сон.
Неділя у таборі, 26 липня. Цей день вільний від занять. Перед полуднем купаємося у недалекій ріці. Зараз сходяться селяни, цікаві побачити життя у таборі. Переважають батьки пластунів (-ок). Дуже цікавляться діяльністю своїх дітей. У нас цього немає. Рідко коли вдається мені стягнути до пластової домівки батьків, щоб поглянули на працю своїх дітей. А тут сильно цікавляться усім.
По полудні виступ — хор, забави, танці, музика і ін. Учителі беруть у всьому участь, як і комендант табору професор Леонід Бачинський, заступник професор Богдан Заклинський, професор Недоля (Осип Костів. — Ред.). А митцем у викликуванні гумору в таборі є п. Михайло Біличенко (Кобза). Це щирий приятель Пласту. Коби й у нас таких.
При веселій програмі день скоро минає і приємно. Гості починають розходитися, дякуючи за розривку. Після підвечірку було ще декілька забав, опісля вечірній звіт, наказ і Ватра Великої Ради. Цього дня ми провадили нею.
Середа, 29 липня. Цих два останні дні пройшли в таборі звичайно. Цього дня наш гурток переводить Святочні сходини в честь Дорогого Гостя у таборі — дир. [Івана] Устияновича, колишнього діяча й організатора нашого (Косівського. — Ред.) повіту. Сходини тривають від 10.30 до 12.30 години дня. Участь бере весь табір. Програму виконує виключно наш гурток. До неї входять деклямації, співи, доповіді, вправи, ілюстровані пісні, промови, побажання і т. д. Ціле торжество зробило на присутніх глибоке враження. Не одні мали сльози в очах зі зворушення. А декотрі й заплакали. А вечором при ватрі відбувається епілог цього свята. Такі дні мало трапляються.
Четвер, 30 липня, проходить на приготуваннях до повороту. Хоч як не хочеться, одначе обставини примушують. Переводимо ще із братами й сестричками з Бичкова сходини, вчимо деяких вправ. При цьому переконуємося, що матеріял на пластунів і пластунок є тут знаменитий, та й обставини багато кращі, чим у нас. Але вишколених провідників тут ще менше, як у нас. Вечором при Ватрі Великої Ради, точніше, при вечірньому звіті довідалися усі про наш відхід. Що то за сум настав, яке хлипання — годі описати. Вже й ватра не перейшла як слід; дарма що всі — з бр. Кобзою включно — силувалися бути в гуморі. От як за пару днів зжилися разом!
У п'ятницю, 31 липня, о год. 2-й удосвіта вийшли ми з табору. І хоч старалися без галасу вийти, щоб нікого не збудити, не вдалося, ждали на нас. То з одного, то із другого шатра далися чути голоси щирих побажань доброї дороги і т. п. Нас відпроваджувало кількох місцевих на двірець. Ішли до денної праці. Бо в таборі було кілька таких пластунок (- ів), що на день ішли 11 км додому працювати на полі, а на вечір повертали до табору, щоб хоч трохи пожити пластовим життям, погуторити при ватрі.
О годині 5.30 сідаємо на поїзд і ідемо до год. 7. Відтак пішки заходимо на вечір до Л[угів] і ночуємо у знайомих господарів. По дорозі зустрічаємо жандарма, який жалує нас, що в таку спеку мусимо мандрувати. А в Польщі найперше питають за пашпортом.