У суботу, 1 серпня, йдемо понад ріку Говерлю дальше. Минаємо станицю жандармерії, звідкіля повиходили жандарми, бажаючи нам доброї дороги. Культурний народ! Опівдні ми на [горі] Брескул. Заходимо до стаї і варимо полуденок. І дивно. Доки ми минулого тижня лазили по верхах, погода була досить погана. Коли перейшли ми на Закарпаття, випогодилось, сонце приємно засвітило, начеб нас вітало. Майже весь час була [гарна] погода.
Тепер, коли стали ми опускати Закарпаття, небо захмарилося, став крапотіти дощ, начеб сама природа жалувала за нами. Згодом повіяв студений вітер, верхи закутались у хмари, стало мести снігом.
О 3-й годині після обіду рушили ми в напрямі Туркула. Вітри ревуть, сніг мете в очі, хмари налягли, а темрява всюди. Треба було добре напружувати орієнтаційний змисл, щоб не зблудити в цій пітьмі; а вітер із ніг валить. Біля 11 — ї години ми добилися до цілі й з невисказаним вдоволенням розложилися у колибі на відпочинок. Але нам не поталанило. Незадовго запіяли "червоні півні" — від вітру… й ми мусили доночувати підголим небом, укриті шатрами. Чи смакувало воно, це лише ми знаємо… А надворі природа лютувала дальше.
У неділю, 2 серпня, о годині 10.30 попрощалися ми ще з любим братом Ярком, який повертав назад, і, гонені вітрами, то летіли, то падали. Заночували в Ільці. А в понеділок, 3 серпня, на вечір були ми вже вдома, розказуючи батькам свої пригоди. А вони знову кажуть: "Могли ще трохи походити собі…" Нічого — буде научка на майбутнє.
По повороті із прогулянки застаємо в курені все в порядку. Зараз навідуємося у Хімчин. Там теж праця не устає. Уже й селяни починають хвалити Пласт. Наприклад, один батько пластуна оповідає сусідові, що його все дивувало, чому кури кудкудакають, а яєць нема. Тепер вияснилося, що його син тоді носив яйця до жидівки й міняв за тютюн. А тепер дуже несуться кури…
Одне зле, що в селі нема годинників і важко було точно починати сходини. Тепер вони порадили собі так: сходини зачинають зі сходом або заходом сонця; перед або після Богослужения; перед або після вечірні. Це їхній годинник. І незле ходить.
Вдома ми застали запомогу для нашого куреня від косівців з Америки, в сумі 50 долярів. Це прийшло саме впору, бо дуже круто було нам з фінансами. Внесків мало, видатків багато, й то конечних. То ж зараз виплатили більшу частину боргу, заплатили за пластову домівку на кілька місяців наперед, і вже по грошах.
А все ж багато помогло. У днях 26 і 27 серпня відбулася у косівському суді головна розправа проти Пласту. Шкода тут описувати, як її переводили. Досить того, що з першого разу помітно було, що суддя Розвода старається довести до засуду. Наших оборонних доказів навіть не слухав і не записував. Репліки оборонців не допускав (боронили др. Ґардецький і др. Рондяк). Тож другого дня відчитано засуд, яким засуджено мене на 2 місяці тюрми, а всіх інших від 1 — го до 4-х тижнів. Це все за ведення "тайного й забороненого Товариства "Пласт", укривання перед владою належання до нього" і т. п. дурниці.
Проти цього ми зробили відклик. Нарешті…
А праця іде дальше безпереривно. Дня 29 серпня зробили ми малу прогулянку в околиці. Вдалася добре.
За посереднім нашим старанням набув наш Улад 1/4 морга поля у селі Голови й у селі Перехресне. До цього якби так трошки фондів, то можна б вибудувати будинки й було б де переводити літо, ширити відтам пластову ідею.
Дня 20 вересня дали ми в шопі Народного дому свій "публічний виступ". На програму склалися одноактівки, співи, різнородні вправи, ілюстровані пісні й т. п. До співучасти запросили ми гуртки й читальню "Просвіти" з Хімчина. Все було б пішло якнайкраще, та зачинається знову підпільна кириня проти Пласту. Із владою кінчиться, а наші починають. Нічого, перебули панщину — перебудемо й конституцію…
Дня 21 вересня робимо цілоденну прогулянку до села Бабина. Ціль — оглянути пасіку Петрійчука. І не шкодували, що трудились. І гарна пасіка подобалася нам, і гостинний господар, так що не хотілося повертати додому. Прогулянку ми назвали "Взірцевої пасіки". Ми рішили весною взятися до заведення пластової пасіки.
Дня 23 вересня розв'язуємо гурток новаків, бо всього залишилося два чи три. Батьки налякалися і задержали дітей вдома. Нічого, страх перейде.
Дня 4 жовтня робимо "Прогулянку підпеньків". Хоч дощ нас нагнав додому, але підпеньків таки ми принесли досить.
Від 1 жовтня ми вже в новій домівці. Винайняли собі дві кімнати, з яких у одній міститься робітня, переплетня, різьбарня і килимкария, яка через недостачу фондів не є у русі. Маємо плян колись вирубати ширше стіну й у робітні зробити рухому сцену. Тоді бодай раз у місяць ми скликали б дітей (непластунів), давали б для них виховно-патріотичні виступи — як вистави, концерти, гутірки, забави і т. п. Цим відтягнули б їх від денаціоналізації. Плян тяжкий, тим більше що ми самі. А ще мусимо боротися з усякою киринею. Але таки його почнемо переводити в життя. А успіх певний.