Кілька днів перед головними боями на Маківці сотня Дудинського пішла в Головецько на відпочинок. По впорядкуванню одностроїв, перебраиню білля тощо ходимо, як звичайно, на вправи. Відбувалися вони переважно-таки на схилі самої Маківки, начеб відчувалося, що тут і треба опановувати добре терен, вишколюватися!
На вправи ходили ми полегоньки, без наплечників, а більшість не брала навіть набоїв. Те, що на недалекому верху чимдень все дужче кипіло, що кульки і сюди залітали, це нікого не зворушувало… Вправи відбувалися під лісом.
Саме вдень першого головного бою за Маківку програма вправ була така: підхорунжий Сторожук іде зі своею четою від Головецька, заходить у ліс і маркує Москалів. На нього "наступають" дві інші чети, а четверта остає в недалекому ярку в запасі.
Вправи почалися. А на самій позиції, в окопах іде вже дуже завзятий, правдивий бій. Стрілянина вже така, якої ще на цій позиції таки не бувало. Час до часу чути "гурра!" наступаючих. Ми, як сказано, не переймаємось тим, бо ж ми запас…
Підходимо розстрільною в напрямі ліска. Кожний легкий, без наплечника, без плаща і… без набоїв (тільки в набійницях по одній-дві магазинки), кріси з наложеними багнетами в руках, — словом, як на вправах. Дехто зі стрільців каже, що не шкодило б так і у правдивий наступ іти…
А бій кипить чимраз дужчий. Нараз начебто щось урвалося… Часом притихне, то знову закипить. Згодом одинцем пробігають узад з окопів австрійські вояки. Щось там твориться… Але ми маємо свою задачу, тож пильнуємо її. Та тут стало і нашу розстрільну зачіпати. Зразу цівкне поміж нас одна-дві кульки спереду, а там-таки й громадка їх… Щось воно не теє!..
Та ми й дальше підбігаємо під ліс, хоч нас починають уже не згірше острілювати з ліса. Дехто голосно міркує, чи часом Сторожукови не надто раниа мряка очі заступила, що стріляє… Але звідки стільки набоїв у них? Нараз понеслося слово:
— Москалі!
Розстрільна як ішла, так і залягла — як на команду. Вп'ялила очі напружено в ліс. Так і є — Москалі! Правдиві Москалі, а не сторожуківці.
Тут уже все пішло лискавкою. Вертати нема часу. По набої бігти — шкода й думати. Одинокий вихід — наступ! Байдуже, що нема доволі набоїв. Над цим ніхто не застановляється. Сотник шле одного стрільця в ярок по запасну чету, а сам з розстрільною із крісом у руках кидається наступом на ліс, повний уже Москалів. Залунало могуче стрілецьке "слава!", й почалася рубанина.
Москалів було в кілька разів більше, як стрільців, до того ще мали опертя в лісі. Правда, зразу збентежилися від несподіваного стрілецького наскоку, але, прочунявши і переконавшися, що стрільців мало, стали здорово відбиватися. Двом наступаючим четам приходилося вже надто круто… Та враз від сторони Головецька гримнула сальва і пронеслося нове "слава" та "гурра". Це Сторожук вмить зорієнтувався в ситуації, не дивлячись на свої скупі сили, вдарив нагло на Москалів з боку. І це рішило побіду.
Московська лінія заломилася, спантеличилася. Фронтові чети зі сотником вдарили багнетами з новою силою, а ще як надлетіла четверта, запасна, чета і вдарила зі свого боку по Москалях, ті не видержали і пішли врозтіч. Сотня пігиалася за ними, таки на їхніх плечах зігнала в долину, відбила втрачені Австріяками окопи й опанувала позицію. Головне, не допустила Москалів заняти нагло Головецько і піти дальше вперід. Новобранці Гуцули зараз (під скаженим московським огнем гарматним) донесли набоїв, і так-то сотня Дудинського ввійшла несподівано в бій.
Такий-то був наш тихий герой Сторожук. І чимало про нього ще кращого можна б оповісти. А які чуда доказував під Бережанами, на Лисоні!
Такі спомини виринають, переглядаючи альбом "У.С.С.". Він нагадує пережите, відриває відтеперішности і переносить у чарівну, геройську минувшину.
М. Горбовий. Під осуд громадянства
Щоби понизити мене у громадянській опінії, деякі людці стали у окритий, нечесний спосіб ширити проти мене всякі наклепи. Я зразу не прив'язував ваги до людської злоби й до цеї "роботи". Але коли в останньому часі, точніше в літі 1935 p., ця акція набрала масовости й готова була шкідливо відбитися на деяких інституціях та иоодиноких невинних громадянах, я мусів зацікавитися цею справою, щоб вислідити тих "відважних", що вміють тільки з-поза плота нападати, а не мають відваги стати доочно. Показалося, що цими особами є:
1) п. Михайло Куриленко, директор і власник робітні "Гуцульське Мистецтво" в Косові;
2) п. Степан Глушко, директор г імназії "Рідної Школи" у Станіславові;
3) п. др. Петро Прибитківський у Косові.
Перед у всьому вів і був найбільш "активний" у цій "роботі" саме п. М. Куриленко. А "робота" ця полягала на тім, що ще в 1927 р. п. Степан Глушко, будучи в с. Річці б. Косова, наговорив перед п. Куриленком чи ще ким, що "в 1918 p., як він, п. Степан Глушко, був командантом у Косові, істнували там так звані "зелені кадри" військових дезертирів і бунтівників, а між ними був і Михайло Горбовий, котрий дуже спритно цілий час укривався, і п. Степан Глушко не міг його зловити".