Коли я познайомився зі змістом "протоколу", не міг зразу повірити, щоб людина, займаючи становище директора гімназії, могла щось подібного говорити і писати чи підписувати. Тому я написав до п. Глушка запит, чи писав такі протоколи, а якщо так, чи їх надальше піддержує.
На перше письмо не дістав я відповіли; аж на друге відповів п. Степан Глушко потверджуючо. Зміст цього письма оправдав у деякій мірі автора "протоколу", бо в ньому м. Їн. є сказано: "…побуту в Косові, де був я першим командантом міста й повіту…", а кожний потвердить, що п. Глушко командантом повіту Косова ніколи не був.
Після цього я рішив віддати справу під осуд громадянського суду. Бажаючи, щоб відбувся він якнайбільш об'єктивно, поважно, а при тім у місці, що влекшувало би приявність обжалованим і евентуальним свідкам, я попросив на своїх заступників Вп. п. професора Романа Шипайла і Вп. п. д-ра Івана Новодворського, адвоката, обох у Коломиї. З важних і вповні оправданих перешкод Вп. п. проф. [Роман] Шипайло не міг приняти на себе цього обов'язку, натомість від себе поручив адвоката Вп. п. д-ра А. Кузьмича, теж у Коломиї, на що я погодився і передав громадянам оцю справу.
Оба п. п. заступники, по провіренні фактичного стану справи, вислали до всіх трьох мною обвинувачених письма такого змісту:
"Коломия, дня 11 листопада 1935. До Високоповажаних Панів Степана Глушка, директора гімназії R Ш. у Станіславові, Михайла Куриленка, директора "Гуц. Мистецтва" в Косові, Петра Прибитківського, кооператора в Косові.
Високоповажані Панове! Пан Михайло Горбовий з Косова почувається обиджений тим, що Ви, Високоповажані Панове, закидаєте йому, начебто він був дезертиром і бунтівником Української галицької армії, і той закид поширюєте серед українського громадянства. З приводу цієї обиди він покликує Вас на Суд чести. Своїми заступниками до цього Суду установив він нас. Виконуючи свій обов'язок, просимо оцим Вас, ВПоважані Панове, визначити зі свого боку представників до Суду чести.
Остаємо з належним поважанням д-р А. Кузьмич, д-р І. Новодворський".
Письма ці того ж дня надано на пошту поручено, до чч. 1351, 1352 і 1353.1 письма ці не вернули, [це] знак, що адресати їх одержали. Одначе всі три як води в рот набрали. Ні одному з них не стало відваги й того обов'язку чесної людини (про котрий писав п. М. Куриленко до Л.Ч.К., висилаючи "протоколи") явитися на Суд чести чи хоч би якось відповісти.
Коли ж і минув аж цілий місяць, а згадані панове не давали жадного "знаку життя", оба мої Вп. п. п. заступники постановили на цім і покінчити справу та вислали до всіх трьох друге письмо такого змісту:
"Коломия, дня 16 грудня 1935. До Високоповажаних Панів Степана Глушка, директора гімназії RUI. у Станіславові, Михайла Куриленка, директора "Гуцульського Мистецтва" в Косові, Петра Прибитківського, кооператора в Косові.
Високоповажані Панове! Дня 11 листопада 1935 року вислали ми, як заступники Пана Михайла Горбового, до Вп. Панів поручені письма із проханням визначити своїх заступників до Суду чести, котрий мав розглянути справу обиди чести Пана Михайла Горбового. Вп. Панове досі не визначили своїх заступників ані не дали жадної відповіди. У виду того уважаємо, що наше завдання як заступників Пана Михайла Горбового є покінчене, а рівночасно, пересилаючи п. Михайлові Горбовому всі документи в цій справі, полишаємо йому вільну руку до пошукування сатисфакції на іншій дорозі. Остаємо з належним поважанням д-р А. Кузьмич, д-р І. Новодворський".
Усі ці три письма подані теж того самого дня, за чч. 2341, 2342 і 2343.
Супроти такого поступку згаданих панів я рішив поки що подати до відома ширшому загалу цей опис цілої події, а рівночасно п'ятную оцим нечесну і негідну навіть пересічного громадянина поведінку таких "героїв", що тільки за плотом відважні, а не мають відваги доочно явитися і доказувати чи відкликати свої наклепи. Їхній поступок говорить сам за себе й ясно представляє моральну вартість таких панів, про що оцим ширше громадянство має нагоду переконатися. Косів, у грудні 1935. Михайло Горбовий.
М. Горбовий. З листів до редакції ["Літопису Червоної Калини"]
Шановна Редакціє!
Прохаю вічливо не відмовити мені помістити у Вашому цінному журналі оце моє вияснення.
У "Сокільських Вістях" (ч. 1, за січень 1937 р.) у статейці "Без кадила" помістив Вп. п. професор Ст. Гандучок уривок моєї статейки з календаря "Червоної Калини" за цей рік, з чого вже виводить причини "програння українцями війни" та виводить, що "воєнними споминами виховуємо пацифістичні глисти".