Автор багатьох видань та спогадів.
БІЛЕЦЬКИЙ І. Обозний Косівського коша Січових стрільців (з 2.08.1914). Білецький Іван був підсудним на процесі Степана Федака (23.10–18.11.1922), але виправданий за браком доказів.
БІЛОЗОР Володимир (24.11.1890, м. Львів — 17.10.1969, м. Мурестоун, Нью-Джерсі, США). Військовий лікар, громадський діяч; лікар-четар 1-ї сотні 1-го полку УСС (до 1.06.1916), курінний (06.1915 — весна 1916), полковий лікар УСС (до 10.1916), лікар Коша УСС (до
11.1918), начальний лікар IV бригади УГА (11.1918), начальник шпиталю І корпусу УГА (1918; м. Вінниця, 1919), шкільний лікар Коломийської гімназії (1926–1933), начальник медично-санітарного відділу Військової управи дивізії СС "Галичина" (04.1943–1945); військові звання — четар УСС, сотник УГА.
Закінчивши львівську гімназію, вступив на медичний факультет Львівського університету, звідки 1912 року був виключений як учасник боротьби за український університет. Подальші медичні студії продовжував у Відні, а закінчив у Празі (1915). В УСС із жовтня 1914 року. Учасник боїв на Маківці, Лисоні та під Потуторами. Входив до першого штабу Ордену залізної остроги як Малий комтур. 1920 року працював лікарем у Жовкві, згодом лікарем у "Касі хворих" у Коломиї (до 1942). Засновник Українського гігієнічного товариства. Співзасновник філії Українського лікарського товариства. Заснував і утримував у Коломиї амбулаторію для незаможних селян і робітників. Співпрацював з УВО й ОУН. Від 1944 р. — у Німеччині. У повоєнні роки — лікар у таборах переміщених осіб у Німеччині (м. Норбаєрн і м. Ділінґенґ). 1949 року емігрував до США. У Філадельфії працював лікарем-резидентом шпиталю для хронічно хворих (до 1958) та в українських комбатантських і пластових організаціях української діаспори. Одружений з медсестрою УГА Марією Фединською. Мав трьох дочок. Автор спогадів та медико-історичних нарисів. Похований на Українському православному цвинтарі у Баввд-Бруці (штат Нью-Джерсі, США). Тіло було покрите червоною китайкою.
БУЖОР Іван (? Буковина —?). Військовий діяч; командант (командир) Гуцульської сотні УСС (1917), військове звання — поручник австро-угорської армії. Завдяки заходам Коша УСС відряджений як четар до Гуцульської сотні Легіону УСС із 41-го (чернівецького) пішого полку наприкінці 1916 року. Після загибелі команданта Гуцульської сотні О. Левицького (23.03.1917) очолив сотню. Під час походу УСС до Збруча, який пролягав із Конюхів до Бурдяківців на Борщівщині, Гуцульська сотня під його командою йшла серед інших частин в авангарді 55-ї австрійської дивізії. "Не зжився зі стрілецтвом, не пізнав їхньої душі" (М. Горбовий). Не плутати з Миколою Бужором, одним з найкращих старшин УСС.
БУКШОВАНИЙ Осип Іванович (псевд. О. ІВАНОВИЧ) (1.06.1890, с. Жаб'є-Ільці Косівського пов., нині смт Верховина Івано-Франківської обл. — 8.12.1937, о. Соловки, РСФСР). Військовий і громадсько-політичний діяч, журналіст, видавець; командант сотні УСС, командант Легіону УСС (осінь 1918), командир ударної групи "Схід" Галицької армії, І бригади УСС Галицької армії, член Закордонного бюро ЦК КП(б)У (1922–1926), член ЦК партії "Сельроб" (1927); військове звання — поручник австро-угорської армії.
Закінчив Коломийську гімназію (1908) і Львівську політехніку (1914). В УСС із серпня 1914 року. Брав участь у карпатських кампаніях. 29 травня 1915 р. у Лісовичах на Болехівщині був поранений, потрапив до російського полону. Опинився в таборі військовополонених у м. Ташкенті (тепер Узбекистан), звідки разом з Володимиром Свідерським утік до Персії. Воював на боці курдів проти англійців і росіян, потім у Месопотамії на боці держав Центрального союзу. Очолював кількатисячний загін курдів. За хоробрість нагороджений німецьким Залізним хрестом і Турецьким півмісяцем.
Наприкінці 1916 р. повернувся в УСС і знову очолив сотню. Брав активну участь в українсько-польській війні 1918–1919 pp. Учасник Чортківської офензиви. 19 червня 1919 р. на північ від Бережан неподалік с. Гиновичі був поранений. Разом з УГА перейшов за Збруч. На поч. 1920 р. у складі УГА перейшов до Красної армії. Брав участь у боях проти поляків. 1920 року його як старшину УГА вивезли до Росії, але згодом звільнили. У 1922–1926 pp. жив у Харкові. Делегат Другого з'їзду КПЗУ (1925). Проводив нелегальну комуністичну роботу в Польщі, Австрії, Німеччині та Румунії. Працював у Львові в редакції газети "Наше слово", "Сельробедність". За участь у КПЗУ і "шпигунство на користь СССР" 6 разів сидів у польських в'язницях. Рятуючись від переслідування поляків, виїхав до УССР. У травні 1933 р. арештований в СССР і засланий на Соловецькі острови. Розстріляний з нагоди 20-ї річниці Жовтневої революції. Реабілітований.