Навчався у Вищому музичному інституті (Львів, 1903, 1904). Закінчив юридичний факультет Віденського університету (1906). Організатор Шевченківських концертів (1900–1913). 1913 року відкрив адвокатську контору у Львові. Співорганізатор "Колегії оборонців" (1919), трансформованої 1923 року в Союз українських адвокатів.
ГАВРИЛ КО Михайло Омелянович (5.10.1882, Козацькі хутори поблизу с. Рунівщина Полтавської губ., нині с. Козацькі хутори Полтавського р-ну Полтавської обл. — осінь 1920, м. Конотоп, нині Сумської обл.). Громадський і військовий діяч, різьбяр, художник, скульптор, поет; член стрілецької мобілізаційної комісії у Львові (1914), командант піонерського відділу (1915), командант Ковельського комісаріату УСС, начальник команди зв'язку 3-го полку 1 — ї козацько-стрілецької (Сірої) дивізії (1918); начальник штабу Сірої дивізії (кін. 1918), повстанський отаман (осінь 1920); військові звання — четар УСС, хорунжий Армії УНР.
Народився у старокозацькій родині. Учасник революційного підпілля. Член РУП та УСДРП. 1905 року за дорученням РУП виїхав до Львова, звідки вертався до України, напевно, з нелегальною літературою. На кордоні затриманий. Сидів півроку у в'язниці, з якої втік. Тривалий час перебував на нелегальному становищі на Полтавщині та Київщині. Після закінчення 1904 року Миргородської художньо-промислової школи (викладач Опанас Сластьон) навчався у Петербурзькому училищі технічного малювання (1904–1905). Від 1907 р. за фінансової підтримки НТШ здобував освіту у Краківській академії мистецтв, яку закінчив 1912 року (майстерня К. Ляшки). Стажувався у скульптора Е. Бурделя (Париж). У творчості дотримувався реалізму народницько-романтичного напряму. Основна тема — шевченкіана. Учасник чотирьох конкурсів на проект пам'ятника Тарасові Шевченку для Києва (1910 р. — 1 — ша премія). Підпоручник Микола Бутович називав його "романтиком і трохи Дон Кіхотом". Працював у студентських та стрілецьких організаціях Львова.
Разом з Володимиром Старосольським, Іваном Чмолою та Оленою Степанів входив до складу комітету, який очолив об'єднані в березні 1914 р. січові товариства. Належав до СВУ (1914). Вступив до 1-ї сотні УСС. На початку війни — відпоручник СВУ в таборах для російських полонених — вояків-українців (зокрема, у Фрайштадтському таборі). У травні 1915 р. відійшов на фронт. Брав участь у боях під Болеховом, Вікторовом, Галичем, Настасовом, над Золотою Липою і Стрипою. Активний член Пресової кватири УСС, художник та скульптор. Популярний серед УСС. Про його перебування в рядах УССтрільців було відомо київській царській поліції, яка згадує про нього у записці "Об украинском движении за 1914–1916 годы". В 1916–1917 pp. — комісар УСС на Волині, де передусім займався організаціею українського шкільництва (разом з Дмитром Вітовським і четарем М. Саевичем). За УНР брав активну участь у громадському житті. Служив у залізничній охороні Конотопсько-Бахмацького району (1918). Спорудив погруддя Маркіяна Шашкевича, Юрія Федьковича, Тараса Шевченка, Івана Франка, Омеляна Гаврилка, П. Пищимухи, чимало медальйонів, зокрема із зображенням князя Святослава та рельєф-медальйон і бюст Тараса Шевченка для Полтавського театру (1920), низку композицій, а саме: "Сироти", "Козак і дівчина", "Ганнуся", "Жіночий портрет", "Бандурист", "Козак на коні", "Воля" та інші. 1909 року у Кракові видав поетичну збірку "На румовищах". Окремі його роботи зберігаються в Миргородському краєзнавчому музеї та Одеському історико-краєзнавчому музеї. Микола Бутович писав про нього: "Запальний, великий патріот хорунжий-романтик Михайло Гаврилко… Він також був у партизанці, а загинув у печі локомотиви, куди його вкинули большевики живим, і він там згорів".
ГАВРИШ Михайло. Старший десятник австро-угорської армії, інструктор Косівського коша Січових стрільців (2.08.1914), підстаршина Гуцульської сотні УСС (1915).
ГАЛУЩИНСЬКИЙ Михайло Миколайович (26.09.1878, с. Звиняч Чортківського пов., нині Чортківського p-ну Тернопільської обл. — 25.09.1931, Львів). Громадсько-політичний, освітній та військовий діяч; директор гімназії "Рідна школа" (м. Рогатин, 1910–1914), командант Легіону УСС (до 14.03.1915), референт УСС при командуванні австро-угорської армії (із сер. 1915), голова "Просвіти" (м. Львів, 1923–1931), сенатор і віце-президент польського сенату (1928–1930).
Народився в родині священика. Закінчив гімназію у Тернополі. Навчався на філософських факультетах Львівського (1898–1900) і Віденського (1900–1901) університетів. Очолював "Академічну громаду" у Львові та "Січ" у Відні.