А як вихованці Горбового гідно поводилися в суді! Ось уривок із нарису "Пласту Косові": "Дванадцятилітня пластунка Феркуняківна входить до суду. Вона чекала в коридорі до 11 години, хоч була візвана на 8-му годину ранку. На якесь строге питання судді зовсім не відповідає, а каже: "Дозвольте, пане суддя, хай я спочатку сяду, бо чекаю від 8-ї години. Я привикла до точности, а ви так пізно кличете. Ноги вже зболіли". Суддя рад-не-раддав їй своє крісло, а сам стоїть. Тоді вона сідає і просить питати. Під час відповідей витягає собі лялечку, бавиться нею і так дає відповіді — мовби від несхочу… Ще треба додати, що суддя все говорив по-польському, і то із криком. Але ніхто з пластунів не налякався і все відповідав по-українському. Цим довели до того, що при дальших переслуханнях сам суддя був змушений говорити по-українському". Отак Горбовий виховував молодь! Репресії тільки гартували нове покоління борців.
Переслідування не припинялися. 1930 року поляки таки заборонили Пласт у Косові, а Горбового кинули до в'язниці на півроку. Причина репресій та сама — український характер косівського Пласту (польським скаутам влада не перешкоджала, навпаки, сприяла розвою). Отака була "польська демократія", отакою була справедливість по-польськи!
У цій нерівній боротьбі — дитячого гурту та каральних органів польської держави — вигартувалися тверді українські характери. У 1930-х роках косівські пластуни пішли не тільки у "Просвіту" і "Каменярі", айв ОУН.
А вихованець Горбового Володимир Максим'юк став провідником Косівської повітової філії ОУН.
Дослідник Ігор Пелипейко у свой книзі "Містечко над Рибницею…" звертав увагу, що в першому томі довідника "Реабілітовані історією. Івано-Франківська область" є дані про 27 косівчан — членів ОУН, ув'язнених у 1939–1941 роках. Цей список, зауважував Ігор Пелипейко, майже збігається зі списком ув'язнених "каменярів".
Ось так працював Михайло Горбовий! Опинившись серед тих, хто програв Визвольну війну 1914–1920 років, він не змирився і взявся плекати покоління, яке візьме зброю вже в 1930-х роках, щоб відстояти заповіти січових стрільців і здійснити мрію про власну національну державу.
Після заборони Пласту 1930 року та піврічного перебування у в'язниці Горбовий знову поринає у вир громадського і кооперативного життя. За власним визнанням, у польських тюрмах він "такого духа набрався", що тепер і "врата адові не переодоліють". Як найкращий організатор Косівщини, він фактично замінив свого вчителя — "батька Устияновича", організатора українського життя в Косівському повіті початку XX століття (Іван Устиянович змушений був тікати від польських репресій на Закарпаття, де продовжив свою патріотичну діяльність).
Замість забороненого Українського Пласту Михайло Горбовий заснував Союз української поступової молоді ім. М. Драгоманова "Каменярі". Члени цієї організації вивчали історію України, читали українські книги, брали участь у театральних, хорових та спортивних гуртках. Статут "Каменярів" забороняв палити і вживати алкоголь. Великої ваги надавав Горбовий і вивченню етики, зокрема у ставленні до жінок. Горбовий керував Косівським повітовим союзом "Каменярі" в 1933–1938 роках.
Діяльно працював він і в руханково-спортивному товаристві "Луг", "Просвіті", виробничо-збутовому кооперативі "Гуцульщина" — як керівник і працівник (художник, різьбяр і ткач-килимар). До слова, його брат Роман став видатним майстром ткацтва.
Михайло Горбовий налагодив виробництво і збут килимів, полотна, занавісок, ліжників, хідників, портьєр, рушників, торбинок, тарелів, таць, альбомів, брошок, браслеток, топірців, інкрустованих меблів та багато чого ще, власне, всього, що могли виготовляти гуцульські майстри. А домашні промисли на Гуцульщині віддавна були дуже розвинені. Тут розквітли ткацтво, кушнірство, суконництво, гончарство, деревний промисел, різьбярство, мосяжництво, писанкарство, вишивка.
У статті "Український домашній промисл на Гуцульщині" автор (очевидно, М. Горбовий) зазначав: "Спершу була вся ця продукція і збут майже виключно в українських руках. Однак згодом переходить ткацько-килимарський промисел майже зовсім у жидівські руки, а наші ремісники з господарів стають наймитами, яких визискують чужі в найгірший спосіб: низька заробітня платня, недостача суспільного обезпечення робітників, виплачування бонами або злишнім товаром, обманювання на мірі й вазі тощо. Вслід за цим пішов упадок якости килимів і їхньої мистецької вартости. Найгірша тандита, роблена з юти та з відпадків шмат, заступила місце колишніх прекрасних, солідних килимів. Все те могло діятися лише тому, що ми з каригідним прямо легковаженням здали цю преважну ділянку нашого економічного життя в руки чужих спекулянтів, яких одинокою ціллю є збагачуватися, хоч би коштом запропащення вікових традицій і взорів нашого народного мистецтва".