НИКОРАК Микола (? Львів —?). Військовий і громадський діяч; обозний Львівської повітової "Січі", четар 6-ї сотні і командир Гуцульської сотні УСС(10–11.1916).
Активний діяч довоєнного товариства "Січові стрільці II". Поранений у бою під Семиківцями на Теребовлянщині 1 листопада 1915 року.
Загинув у бою.
НОСКОВСЬКИЙ Зенон (31.10.1889, с. Мушкатівка Борщівського пов., нині Вовківської сільради Боріцівського p-ну Тернопільської обл. — 3.12.1962, Чехословаччина). Військовий діяч; командир чети, згодом — 4-ї сотні УСС; військове звання — четар УСС. Випускник Академічної гімназії у Львові та юридичного факультету Львівського університету.
Організатор сокільського руху. В УСС із серпня 1914 року. Учасник багатьох походів і боїв. Нагороджений старшинською медаллю "За хоробрість". У битві під Потугорами 30 вересня 1916 р. потрапив у полон.
Брав активну участь в українсько-польській війні 1918–1919 pp. та Визвольній боротьбі на Великій Україні. Після війни емігрував у Чехо-Словач-чину, де працював у судових установах.
ОНИСЬКІВ Василь (? м. Косів — 29.07.1917, с. Збриж, нині Сокиринської сільради Чемеровецького p-ну Хмельницької обл.). Стрілець Гуцульської сотні УСС. Убитий у бою над р. Збруч. Посмертно нагороджений Срібною медаллю "За хоробрість".
ПОЛІЩУК. Очевидно, йдеться про Семена Поліщука (1894, с. Івачів Долішній Тернопільського пов., нині с. Нижній Іванів Тернопільського р-ну Тернопільської обл.), стрільця 1 — І сотні УСС.
РОМАНІВ Михайло. Десятник австро-угорської армії. Інструктор Косівського коша Січових стрільців (2.8.1914).
РОМАНЮК з Кутів. Очевидно, йдеться про Романюка Кузьму (1896, с. Кути Косівського пов., нині Косівського р-ну Івано-Франківської обл. — 30. 11.1916, перевал Присліп, нині Румунія), стрільця 1 — І сотні УСС, згодом Гуцульської сотні. Загинув у бою.
РОНДЯК Петро (31.08.1873, с. Розділевичі Самбірського пов. — 15.04.1944, м. Турка Львівської обл.). Військовий, громадський і кооперативний діяч, суддя, адвокат; голова Косівської повітової Бойової управи УСС (1914). Доктор юриспруденції. Засновник товариства "Сокіл" (у Косові), голова Косівської повітової "Просвіти".
СВЩЕРСЬКИЙ Володимир (1888, с. Білий Камінь Золочівського пов., нині Золочівського р-ну Львівської обл. — 4.11.1952, м. Ром біля Ютики, США). Військовий і громадський діяч, військовий лікар; начальник фронтового шпиталика УСС, командир чети УСС, полковий лікар, начальник медичної служби III корпусу УГА; військове звання — четар УСС, сотник УГА.
Закінчив медичний факультет Віденського університету. Член студентської організації "Медична громада" у Львові. В УСС із 1914 р. як санітар, згодом як фронтовий старшина. До хворих і поранених ставився "як рідна мати" (свідчення Р Купчинського). Залюбки встрявав у бої. Відзначився відвагою у битві на г. Маківці, за що нагороджений медаллю "За хоробрість". Полонений у бою під Лісовичами на Болехівщині 29 травня 1915р. Перебував у таборі в Ташкенті, звідки разом із сотником Осипом Букшованим утік. Через Персію прибув до Месопотамії, де воював на боці держав Центрального союзу. Командував загоном курдів проти москалів та англійців. За хоробрість нагороджений Турецьким півмісяцем та німецьким Залізним хрестом. Через Константинополь і Болгарію повернувся до УСС. Учасник підпільної організації українських старшин у Відні (1917–1918). Пщ час листопадових боїв 1918 р. у Львові забезпечував медичний пост на Цитаделі. У 1918–1919 pp. як четар і лікар воював у складі бригади УСС УГА. Після війни працював лікарем у рідному селі. Був доброчинний, здобув велику повагу. Лікував підпільників ОУН і вояків УПА. 1948 року опинився у США.
Працював лікарем у м. Ром. Член Українського лікарського товариства. Лицарськість, великодушність, патріотизм і безмежна відданість українському народові В. Свідерського оспівана Р. Купчинським.
СІЯК Іван (1887, с. Ляшки Муровані Львівського пов., нині с. Муроване Пустомитівського p-ну Львівської обл. — 3.12.1937). Військовий і громадсько-політичний діяч, адвокат, педагог; кошовий Богородчанської "Січі" (до 08.1914), член Головної управи УСДРП (до
08.1914), командир чоти в сотні Омеляна Левицького, командир технічної сотні УСС (із 12.1915), член Хотинської директорії (01.1919), командир Студентського станіславського куреня, Окремого залізного загону (весна 1919), член ЦК КП(б)У, директор інституту Лінгвістичної освіти (1930); військові звання — четар УСС, старшина Армії УНР.
Навчався у Львівському та Віденському університетах. В УСС із 1914 року. Нагороджений німецьким Залізним хрестом. Один із керівників антирумунського повстання на Хотинщині у січні 1919 року. Потрапив у більшовицький полон. Залишився в УССР. Арештований 1933 року. Страчений у концентраційному таборі.