СТЕПАНІВ-ДАШКЕВИЧ Олена-Марія Іванівна (7.12.1892, с. Вишнівчик, нині Перемишлянського p-ну Львівської обл. — 11.07.1963, Львів). Військовий і громадський діяч, педагог; командир чети УСС, пресовий референт Міністерства закордонних справ УНР (1919); військові звання — хорунжа УСС, четар УГА.
З 1911 р. брала активну участь у січово-стрілецькому русі в Галичині, співзасновниця товариства "Січові стрільці-II", керувала жіночою четою. В УСС із серпня 1914 року. Учасниця бою на горі Маківці. Нагороджена Срібною старшинською медаллю "За хоробрість" (1914) та Військовим хрестом Карла V (1918). З весни 1915-го до 1917 р. — в російському полоні, переважно в Ташкенті, де брала активну участь у діяльності української громади. 1917 року через Фінляндію, Швецію та Німеччину повернулась до Галичини. У жовтні 1918 як член Головної управи, а згодом — Начальної команди УГА вела таємні переговори з гетьманом П. Скоропадським, була одним з організаторів Листопадового зриву 1918 року. Брала участь в українсько-польській війні 1918–1919 років. Через тиф звільнена з військової служби. У листопаді 1919 р. виїхала до Відня, де закінчила університет (1921, докторат з історії та географії). Після повернення до Львова вступила до Української партії національної роботи (т. зв. "загравістів"), підтримувала контакти з УВО. Працювала учителькою гімназії сестер василіанок у Львові. Діячка "Рідної школи". Дружина полковника Армії УНР (на еміграції генерал-поручника) Романа-Миколи Дашкевича. Мати історика Ярослава Дашкевича. З 1945 р. — в. о. доцента Львівського університету.
У грудні 1949 р. арештована. До червня 1956 року перебувала в концтаборі в Мордовії. Автор спогадів "Напередодні великих подій. Власні переживання і думки. 1912–1914" (1943) та ін., довідників "Кооперативи здоров'я" (1930), "Трудові резерви Львівщини" (1949), монографії "Сучасний Львів" (1943). Похована на Личаківському кладовищі.
СТЕЦЮК Гриць. Вісіун УСС. Правник. Доповідач у "Викладовому кружку" Коша УСС, що постав як осередок для ідейного зміцнення стрілецької молоді та підготовки її до майбутньої суспільної праці. Член управи "Кружок загального добра", створеного 18 лютого 1916 р. для пожвавлення та впорядкування стрілецької праці в Коші УСС.
СТОРОЖУК Василь (? — вереснь 1916, г. Лисоня). Підхорунжий 1-ї сотні 1-го куреня УСС. Загинув у бою. Можливо, йдеться про підхорунжого Сторожука Олексу (1894, с. Желдці Жовківського пов. — 18.09.1916, Ужгород), коменданта чети, смертельно пораненого на Лисоні 14 вересня 1916 року. Помер у шпиталі. На підтвердження цього припущення говорять прізвище і ступінь, а також те, що серед жертв бою на Лисоні, зафіксованих С. Ріпецьким, який найґрунтовніше дослідив це питання, є лише один підхорунжий Сторожук. На фото — В. Сторожук.
СТРОНСЬКИЙ Микола (1884? с. Ясениця-Сільна Дрогобицького пов., нині Дрогобицького р-ну Львівської обл. — 3.08.1933, Львів).
Військовий і громадсько-політичний діяч, правник; курінний ад'ютант, начальник полкового обозу УСС; секретар Дрогобицького окружкому Комуністичної партії Західної України (1925), секретар консульства СССР у Львові (1928–1933); військові звання — поручник австро-угорської армії, старшина УГА.
Навчався у дрогобицькій гімназії. Організатор робітництва на Дрогобиччині, член УСДП. Активіст Українського студентського союзу. В УСС із 1914 року. У серпні — жовтні 1917р. очолював стрілецьку формацію. Великий конюший Ордену залізної остроги УСС. Член УВО (1923), перебував у слідчому ізоляторі у справі Степана Федака (1921), засланий у комуністичний рух Українською військовою організацією, відтак член Комуністичної партії Східної Галичини, згодом Комуністичної партії Західної України, член ЦК КПЗУ. Радник консуляту СССР у Львові. 1933 року, після виклику в Харків, покінчив життя самогубством. Газета "Діло" 4 серпня 1933 р. писала: "Після Хвильового і Скрипника застрілився вчора урядовець совітського консуляту у Львові Микола Стронський. Виразне національне обличчя того останнього діяча, глибоке схвилювання, яке, як кажуть, виявляв в останніх днях із приводу поворотної хвилі протиукраїнського терору за Збручем та задуманої подорожі до СРСР, поруч із давнішою глибокою вірою, якою він, колишній Усус та пізніший комуніст, гадав об'єднати українську національну й комуністичну інтернаціональну ідею, — всі ці познаки вказують аж надто виразно, що вчорашнє нове самогубство було черговим актом розпуки і черговим актом демонстрації. Хвильовий застрілився у Харкові, Скрипник у Москві (sic!) (насправді у Харкові. — Ред.), Стронський у Львові. Хвиля розпуки досягає скрізь, де живуть одиниці, які, причаливши до комуністичного табору, не зірвали з буржуазними поняттями про свою національну приналежність та про обов'язуючу силу людської чести… Бездиханне тіло М. Стронського знайшли рано-вранці 4 серпня 1933 р. в лісочку на Погулянці (улюблене місце львівських самогубців від початку XIX ст.). Лікар Каспарек назвав причиною смерті постріл із револьвера у скроню. Крім револьвера, поліція виявила в небіжчика посвідчення та заповіт. Судово-медична експертиза підтвердила версію про самогубство". 1994 року адміністрація Личаківського цвинтаря встановила на могилі Стронського гранітний пам'ятник. Проте автентичний надмогильний камінь можна побачити ще й досі.