Народився в родині сільського війта. Уже в перших класах гімназії відзначився побожністю, сентиментальною та поетичною вдачею. Випускник гімназії у Стрию. Вихованець стрийського Пласту (1913–1914). В УСС із серпня 1914 року. Служив у сотні Дмитра Вітовського. Один із кращих провідників стеж у Карпатах. Поранений у Болехові 30 травня 1915 року. Відзначився під Потуторами на Поділлі, вивівши підрозділ з російського оточення (1916). Входив до першого штабу Ордену залізної остроги. Останній Великий комтур Ордену залізної остроги. Співавтор і головний популяризатор пісні "Ой у лузі червона калина" (саме завдяки йому ця пісня стала неофіційним славнем УСС). Співавтор низки жартівливих стрілецьких пісень. Як член Українського центрального військового комітету взяв активну участь у Листопадовому зриві 1918 року у Львові. Командант обсади корпусної команди у Львові. Біля костелу Св. Анни отримав друге поранення і потрапив до польського полону. Перебував у таборах у Вадовицях і Домб'ї (під Краковом), де познайомився з інтернованими отцями василіанами. 1920 року вступив у монаший чин святого Василія Великого. Закінчив теологічні студії (1921–1925). Священик-василіанин (з 1926). У 1932–1933 pp. - священик на Холмщині. З 1933 р. в Канаді і США, де провадив місіонерську діяльність.
Автор спогадів про УСС, пісень і поезій на стрілецьку тематику. Автор праць: "Марія. Життя Пресвятої Богородиці" (1945), "Українська мова. Граматика української літературної мови" (1947), чотири томи "Життя Святих" (1952–1970), "Світила Християнського Сходу" (1968). Похований у Вінніпезі.
ТУЧАПСЬКИЙ Іван (1892, с. Переволочна Золочівського пов., нині Соколівської сільради Буського p-ну Львівської обл. — ?). Військовий і громадський діяч; четар УСС. До Першої світової війни — активний діяч Львівської повітової "Січі" і товариства "Січові стрільці II". В УСС із 1914 року. Учасник бою під Стриєм (осінь 1914). Поранений у Карпатах 25 жовтня 1914 року. Після розгрому сотні УСС Романа Сушка на схилах гори Лисоня 2 вересня 1916 p. І. Тучапський перебрав командування над рештками сотні.
УСТИЯНОВИЧ (УСТІЯНОВИЧ) Іван. Громадський діяч, військовий організатор, учитель; секретар Косівської повітової Бойової управи УСС (08.1914), четар УСС, член Української національної ради ЗУНР (1918). Учасник бою під Стриєм (осінь 1914). Брав активну участь в утвердженні української влади у Косові в 1918–1919 pp., після поразки виїхав на Закарпаття. Очолював і розвивав осередок Пласту у Великобичківській громадській школі.
ЦЯПКАГСКОРОПДД") Іван (1884, с. Хишевичі Рудківського пов., нині Коропужнянської сільради Городоцького р-ну Львівської обл. —
08.1920, Архангельська губ., РСФСР). Військовий діяч, адвокат; командир сотні УСС (1915) та будівельної сотні УСС (1917), генеральний обозний куреня УСС, слідчий судця суду корпусу СС (1919); військове звання — сотник УГА.
Учасник боротьби за український університет у Львові (1907), обвийувачувач у судовій справі проти Г. Сенкевича за зневагу до українських студентів (1908). Студент Віденського університету. Член Студентського товариства "Січ" у Відні. Випускник правничого факультету Львівського університету. В УСС із 1914 року. Брав участь у карпатській кампанії і походах на Поділлі. Веселої вдачі. Загальний улюбленець усу-сусів. Герой стрілецьких пісень. Саме йому присвячено стрілецьку пісню "Бо війна війною". У Вишколі УСС став одним із засновників Ордену залізної остроги, головним завданням якого було плекання товариськості та культури, формування характеру на засадах вояцького лицарства. Перший Великий комтур Ордену залізної остроги. Довгий час стояв на чолі Ордену і посвячував "непохитників" на лицарів. Роман Купчинський писав про нього: "Його звичайно знають як фігуру смішну, одначе так дійсно не було. Він мав вправді свої смішні сторінки, наприклад був цілком на лиці подряпаний і говорив тільки афоризмами, одначе поза тим людина дуже ідейна і працьовита, та ще дуже гарний вояка". Потрапив у більшовицький полон, перебував у концтаборі Кожухів біля Москви. Разом з іншими полоненими старшинами УГА вивезений до Архангельська, звідки їх відбуксирували в Біле море на баржі, яку підірвали і потопили.
ЦЯСТЕЧКО (? Львів — 3.09.1916, г. Лисоня, нині Бережанський р-н Тернопільської обл.). Січовий стрілець. "Веселий, бадьорий товариш" (оцінка М. Горбового). Член "Січових стрільців II" (кошовий Роман Дашкевич). Левко Лепкий згадував, що Роман Дашкевич зумів "захопити стрілецькою ідеєю навіть львівських батярів, що не знали української мови. Деякі з них славилися потім у боях як герої, приміром такий львівський безбатченко і бродяга Цястечко, що поліг на Лисоні". Коли курінь Сеня Ґорука підійшов на Лисоню, ворог проламав австрійську бойову лінію в Потуторах, зігнав четверту сотню першого куреня і захопив його команду. Від ганьби полону її врятувала чета хорунжого Євгена Ясемицького. Про цю чету "Історичний Калевдар-Альманах Червоної Калини" іш 1927 р. писав так: "…Гора була знову добута. Тільки ще направо гніздо російських скорострілів клало покоси смерти. В крайній момент кинувся туди хорунжий Ясеницький з четою. Та його випередив син львівської вулиці, герой з боїв на Лисоні — стрілець Цястечко. Він скочив у рів на голови москалям, як грім з ясного неба. Скоростріли змовкли… Але замовк і на віки вічні Цястечко. Взятий на ворожі багнети, погиб геройською смертю там, на горі стрілецької слави".