Косівський повітовий уряд велику увагу приділяв утведженню в повіті національної школи. Ще у грудні 1918 р. навчання у школах велося на австрійській законодавчій базі. Необхідні були негайні реформи. Місцевій владі довелося це робити без інструкцій і розпоряджень. Тому Анатоль Лепкий 18 грудня постановив, що до вирішення державним законодавством всі австрійські постанови і закони в освітній галузі скасовуються, "бо інтенцією сих законів є виховання молоді на лояльних австрійських горожан, а… школа в Укр. Нар. Респ. мусить бути виключно національною". Далі постанова запроваджувала викладання всіх предметів українською мовою. Дозволено користуватися існуючими підручниками, зокрема читанками, але скоротивши все, що не стосується історії та географії Української держави. Зверталася особлива увага на те, щоб учні вміли співати український національний гімн.
Перші кроки українського шкільництва в Косівському повіті давалися важко. Не було не тільки підручників, а й учителів і шкільних приміщень. Проблеми вирішувалися неймовірними зусиллями кількох інтелігентів, які взялися за освітню роботу в повіті. Так, засновники видавництва "Довбуш" визначили як першочергове завдання видати шкільні підручники. До нового навчального року (1919–1920) планувалося видати підручники з п'яти навчальних предметів.
Повітовий уряд і Косівська філія Українського педагогічного товариства (голова Петро Побігущий) взялися за підготовку педагогічних кадрів. Оголошувалися конкурси на заміщення посад тимчасових учителів із числа осіб, які мали свідоцтво зрілості чи інший документ про освіту.
За уряду ЗУНР у гуцульських селах відбувалися багатолюдні віча. Так, у лютому і березні 1919 р. верховинці вимагали від уряду ЗУНРземельної реформи. На вічі в Косові 17 лютого 1919 р. Петро Шекерик закликав передати землі графа Скарбека народові. Віче у Красноїлі 24 лютого ухвалило викупити поміщицьку землю за низькою платою, а полонини, що належали державі та євреям, передати у власність громад без викупу. Державні й панські ліси розділити між малоземельними та безземельними мешканцями гір. Ґрунтовий податок скасувати, а запровадити податок від прибутку. Селяни домагалися й побудови залізниці із Залуччя через Кути — Жаб'є на Верховину і відкриття промислових шкіл у Косові та Жабйому.
13 березня 1919 р. відбувся селянський з'їзд, в якому взяло участь 300 делегатів. Промовці вимагали конфіскувати поміщицьку землю і розподілити її насамперед між інвалідами війни та безземельними. Член Української Національної Ради Петро Шекерик упродовж п'яти годин переконував гуцулів, що неможливо провести рівний розподіл землі, бо тоді кожний одержав би по 1,5 морга і всі бідували би; що здійснити реформи можна лише тоді, як "збудуємо свою хату". Збори ухвалили зберегти дрібну приватну власність, конфіскувати землю великих власників і спекулянтів, громадські полонини і ліси залишити громадам, дозволити збір сухостою і випас худоби в державних лісах, а приватні селянські ліси і полонини залишити їхнім власникам. Аналогічні рішення було ухвалено на зборах у Білоберізці, Верхньому Ясенові та Пістині.
Гуцули Буковини та Закарпаття теж виступили проти румунських і мадярських поневолювачів і заявили про бажання увійти до складу ЗУНР 4 листопада 1918 р. гуцули с. Ясіня обрали Гуцульську Народну Раду, до якої входило 42 члени (із них представники меншин — 2 євреї і 2 мадяри), яка проголосила Гуцульську Республіку у складі ЗУНР. Її президентом і міністром військових справ Гуцульської Республіки став хорунжий австрійської армії Степан Клочурак із с. Ясіня. Верховинці прогнали мадярів і півроку утверджували владу Гуцульської Республіки.
Гуцули взяли участь в польсько-українській війні. Вони масово зголошувались до лав УГА. Воювали у складі 36-го пішого полку ім. гетьмана Івана Мазепи та Гуцульського куреня, створеного 25 листопада 1918 р. на правах окремого полку (комендант поручник Гриць Голинський). Гуцульський курінь було сформовано переважно з добровольців Коломийського і Косівського повітів та вояків коломийських 24-го і 36-го полків піхоти колишньої австрійської армії. На фронт курінь відбув на початку грудня 1918 р. у складі І бригади УСС. Бойове хрещення відбулося у першій половині грудня під Хировом.
30 грудня 1918 р. верховинці розбили поляків між Балками та Чижками. Про цей бій Гуцульського куреня згадував командант армійської групи Хирів полковник Антін Кравс: "У часі польського наступу і в часі відвороту нашого куреня 31 грудня 1918 р. Гуцульська сотня зібралася тоді якраз до обіду. Та тільки побачили вони втікачів з-під Чижова, то покинули обід і на голос труби, що кликала до бою, стали в одну мить готові до наступу, а потім, розгорнувшись у розстрільну (розгорнутий стрій), пустилися проти ворога. Поляки не витримали такого удару. Відважний вчинок молодих гуцулів заскочив їх, як грім, і вони стрімголов повтікали, залишаючи багато ранених і вбитих".