Цей самий гурток підстаршин і стрільців Гуцульсько! сотні, який займався освітньою працею на степових постоях Легіону, видвигнув і перевів думку Свята Гуцульсько! сотні. Це свято приготовляли ми ще на Великій Україні, але відбулося воно вже на Буковині, в селі Чагорі під Чернівцями.
Свято мало бути влаштоване на кошт само! сотні, тому перш за все переведено в сотні ухвалу, що ціла сотня зрікається заслуженини за одну декаду й віддає її до розпорядження святкового комітету. Головою комітету вибрано однорічного вістуна Головінського, а сам комітет був ідентичним з нашим аматорським гуртком.
Перш за все треба було подбати про запаси іжі на кілька соток людей. На Україні це не було так тяжко. За тиждень у стрілецьких коморах стояли мішки з мукою, полті сала, вудженого м'яса і т. п. Але приготовання, розпочаті на Україні, на якийсь час перервалися, бо прийшов наказ їхати на Буковину. По кількох коротких постоях у ріжних селах Буковини ми опинилися в Чагорі під Чернівцями. Тут, у дні 30 жовтня, перед самим Листопадовим зривом, відбулося Свято Гуцульської сотні.
Велика поверхова школа в Чагорі гуділа як вулик. Салі рясно освітлені, столи застелені, за столами — Гуцульська сотня і старшини цілого куріня, разом до 300 людей. З Чернівців приїхав запрошений генерал Павлюх, прийшов командант Легіону сотник [Осип] Микитка. Власне кажучи, свято не мало ніякої програми, ніяко! означено! мети. Було влаштоване для репрезентації [Гуцульської] сотні та для вшановання її трилітнього існування у боєвих рядах УСС. Програма вичерпалабся, мабуть, була на самій добрій та щедрій їжі і напитках та на стрілецьких піснях, якби не настрої недалекого Зриву, що зазначилися там на усіх промовах і зробили з цього Свята немовби сходини великої стрілецької родини, щоби подати собі гасло і стиснути руку перед рішаючою хвилиною.
Промовляли старшини, промовляв від стрілецтва Букоємський. Говорив про те, що час уже перестати слухати чужих команд, треба слухати своїх. Його словами Гуцульська сотня виповідала послух Василеві Вишиваному, який хотів затримати її коло себе на Буковині. Старшини прислухувалися і прикидалися, що не розуміють цієї явно! несубординації. А коли після вечері лишився гурт комітетових і кількох старшин, пішли щирі розмови та пляни.
— Австрія розлітається. — Цісар видав маніфест "До моїх народів". — Наші парляментаристи заявили готовість галицьких українців залишитися дальше у злуці з Австрією! — На Січових Стрільців уся надія. — Мусимо сказати своє рішуче слово. — їхати чи машерувати боєвим походом під Львів, збираючи по дорозі армію? — Може, Австрія буде боронитися, може, хто інший не схоче допустити нас? — Чому нема ніяких приказів зі Львова?
До ранку сплив час на балачках. Надходили великі дні, чутно було їх у повітрі. На другий день, 1 листопада, в полуднє впав приказ: "Вимарш до Черновець".
Черновецький цвинтар горів світлами Задушних днів, як Гуцульська сотня закватировувалася в черновецьких касарнях.
Уночі заграла трубка на трівогу. Зі скринями, повними набоїв та гранат, на плечах, помашерували ми на двірець, а на другий день рано рушили на захід.
Василь ЛЕВИЦЬКИЙ
Левицький В. Два фрагменти // Історичний калєндар-альманах Червоної Калини на 1935 рік. — Річник XIV. — Львів: накладом видавничої кооперативи "Червона Калина", 1935. — С. 80–82.
Біографічна довідка ЛЕВИЦЬКИЙ-СОФРОНІВ Василь (14.12.1899, с. Стриганці Стрийського пов., тепер Стрийського р-ну Львівсько! обл. — 1.11.1975, м. Торонто, Канада). Стрілець 1 —! сотні та Гуцульсько! сотні (з 08.1918) УСС, письменник, режисер, редактор, журналіст; секретар театрального гуртка Гуцульської сотні УСС (з 08.1918), редактор "Господарсько-коопертивного часопису" (1927–1943) та "Літопису Червоної Калини" (1929–1939), співредактор газети "Вільне слово" (1954–1960), співредактор газети "Новий шлях" (1960–1972), голова Спілки українських журналістів Канади (1967–1969).
Псевдонім Вадим Інший. Закінчив Карловий університет у Празі. Від 1950 р. у Канаді. Автор 14-ти томів белетристики, п'єс та есе. Перекладач французьких і німецьких класиків українською мовою. Збірку вибраних творів видано 1972 року.
Р. Коваль. "Ой на горі на Маківці…"
Замість післямови
Цю пісню я вивчив на початку 1990-х років. Її бадьорий настрій, патріотичні слова, хоча і з деякими галицизмами та полонізмами, лягли мені на душу. Не раз співав її, відпочиваючи душею — чи то спускаючись із гір у районі Славського, чи підходячи до свого дому на Курській вулиці в Києві.