Польські жандарми й вояки в селі переодяглися у гуцульські строї, яких досить награбували, і перебраними зайшли до 76-літнього гуцула Василя Костюка. Як він їх побачив, був свято переконаний, що це гуцульські леґіні — січові стрільці — вертаються додому, і зі сльозами в очах промовив: "Слава Тобі Боже, що я дочекався перебути польське ярмо. Я на вас, юнаки, давно чекав, щоб ви нас вирятували з польської неволі!"
Польські вояки, вдаючи українців, запитали старця, чи він пішов би іце воювати проти поляків. На це старий Костюк радісно відповів: "Хоч май зараз, то піду на поляків, лише дайте сюди скоростріла!" Тоді поляки не вдержали й призналися, що вони є польські вояки, перебрані лише на січовиків. З лютости зловили старця та його сина Михайла у свої руки, збили нагайками, забрали кожухи, ліжники, гроші та двох найгарніших коней і пішли туди, звідки прийшли".
Цією болючою історією закінчуються мемуари Петра Шекерика-Дони-кова.
Гуцули продовжували чинити опір окупаційній владі. Вони бойкотували перепис населення 1921 року, вибори до польського сойму в 1922 р. та призов до польського війська. Незважаючи на репресії, на призовний пункт у Косівському повіті з'явилася лише 1/20 частина військовозобов'язаних.
У 1930-х роках на Гуцульщині діяла ОУН, насамперед через організації "Просвіта", "Каменярі" і "Луг". Галицькі гуцули підтримували карпатських січовиків у боротьбі проти мадярів у 1938–1939 роках.
Друга світова війна принесла Гуцульщині першу совітську (вересень 1939 — червень 1941 pp.), трирічну німецьку та другу совітську (з липня 1944 р.) окупації. Уже із жовтня 1939 р. органи НКВД арештовували політичних та культурно-освітніх діячів. У перші дні війни 1941 р. у тюрмах НКВД арештованих гуцулів розстріляли. У Львові загинув співредактор газети "Каменярі" Василь Ґеник з Нижнього Березова, у Станіславі — Гриць Голинський. У с. Жаб'є енкаведисти замордували вісьмох в'язнів, серед них і письменника, січового стрільця Онуфрія Манчука.
Репресії чинили й німецькі окупанти. Для захисту місцевого населення й постала УПА. І в ній помітну роль відіграли гуцули. Але це вже тема для іншого дослідження.
Петро АРСЕНИЧ
Від редактора
Щоб зробити мемуари Михайла Горбового доступнішими для сприйняття, я вніс невеликі зміни — згідно із сучасним правописом. Тим більше що автор і сам не завади дотримувався однієї норми. Ось для прикладу низка слів, які приведено до сучасного правопису: офіцир (офіцер), они (вони), батерия (батарея), відїхуємо (від'їжджаємо), почта (пошта), сержант (сержант), богато (багато), горячка (гарячка), дуще (дужче), блище (ближче), уха (вуха), щото (щось), углухнути (оглухнути), вечер (вечір), вражінє (враження), заверуха (завірюха), за тісно (затісно) тощо. Але залишив без змін "чета", "роєвий", "боєвий", хоч і правильно писати "чота", "ройовий", "бойовий".
Окрім того, я поставив апострофи, підкорегував з коректорами пунктуацію, роз'еднав неправомірно з'єднані слова, розкрив деякі скорочення, наприклад: "брат Р." (брат Роман), "30 п. п." (30-й піхотний полк) тощо.
Якщо йшлося про формацію, наприклад Українські січові стрільці, то ми залишали тільки перше слово з великої літери — як того вимагає правопис; якщо про людей, то обидва слова подавалися з малої літери (січові стрільці).
Військові частини (сотня, курінь, кіш, полк, бригада, дивізія) та військові звання (хорунжий, сотник, підполковник, полковник, генерал тощо), як і належить, подавалися з малої літери. Оскільки Легіон УСС, Кіш УСС і Вишкіл УСС є власними назвами, то пишемо їх з великої літери. Національності та етнографічні групи (Українці, Москалі, Поляки, Німці, Гуцули, Буковинці, Мазури) Михайло Горбовий переважно писав з великої літери, хоч і не завжди. Тож довелося уніфікувати і тут.
Раджу шукати роз'яснення незнайомих слів у "Словнику, у який варто зазирати", який публікуємо в додатках. Тоді текст стане прозорішим.
Від упорядників
У книзі використано раритетні "Записки Гуцульської сотні 1-го полку Українських січових стрільців з pp. 1916–1917" Михайла Горбового. В передмові до них він несподівано переінакшив назву на "Мій записник від 1916 року", мовляв, у "Записках…" я пишу не тільки про Гуцульську сотню. Але з титулу Горбовий первісної назви не зняв. Таким чином, його спогади отримали дві назви, що може викликати плутанину у дослідників. Тож, подаючи першу частину спогадів, які стосуються Гуцульської сотні, ми зберегли її первісну назву. Друга ж їхня частина, яка починається з моменту, коли сотник Іван Бужор відправив Михайла Горбового з Гуцульської сотні до Коша УСС, має назву "Мій записник від 1917 року".