Боляче вразила мене стаття Михайла Горбового "Під осуд громадянства". Я навіть постановив її не публікувати, щоб не ятрити душу читача прикладами українського самоідства, коли гідну людину очорнюють. Цього й нині досить. Наші люди чомусь більше довіряють чуткам, ніж фактам. Випадок з Горбовим, на жаль, характерний. Чоловік на очах у всіх чверть століття вірою і правдою служив Батьківщині (і на фронтах, і на полі громадсько-політичному), гідно пройшов неодноразові випробування польськими катівнями, виховав ціле покоління косівської молоді, яка під його впливом залучилася до української громадсько-політичної діяльності і врешті пішла в ОУН… Та виявилося, що ці факти "непереконливі". Переконливішою є брехня. Вона часом і правдоподібніша за правду.
І Горбовий "отримав вдячність" від співгромадян.
Оббріхування болісно ранить, особливо коли йде з боку людей заслужених, які чимало зробили для нашої Батьківщини, патріотичного виховання, пропаганди української культури. Мова тут про керівника "Гуцульського мистецтва" Михайла Куриленка і директора гімназії "Рідна школа" у Станіславі усусуса Степана Глушка… Не хотілося вертатися до цієї історії, але врешті я зрозумів, що з'ясування захищає ім'я дорогої мені людини від наклепів, а значить, я зобов'язаний оприлюднити аргументацію Михайла Горбового. До слова, і Горбового, і Куриленка більшовики "помирили", знищивши обох — за працю в ім'я України.
Ми всі думали, що Українські січові стрільці — це галичани, уродженці Львова, Тернополя, Станіслава і навколишніх сіл. Виявляється, це не зовсім так. До Легіону УСС найбільше зголосилося добровольців-"самохітників" з гуцульських сіл: Брустурів, Річки, Яворова, Космача, Прокурави, Кобаків, Красноїля, Криворівні, Жабйого, чотирьох Березовів… А ще з гуцульських сіл Буковини і Закарпаття. Верховинців розподілили в кожну з восьми сотень новоствореного Легіону.
Михайло Горбовий писав, що 60 % усусусів складали гуцули, наші войовничі горці. Але ж це не прозвучало у воєнній мемуаристиці.
Ось як зображує мешканців гуцульського села Голови дослідник Михайло Ломацький: "Головці, люди горді… дуже гоноровиті. Не дай Боже комусь із них "нарушити гонір" чи чим небуть, яким нерозважним словом "омразити" й понизити. Зараз ішли "в рух" бартки. Головці не "шпасували", боронили свій "гонір", а за його "нарушенє" платили барткою куди попало, пласом, а то і вістрям по голові".
Не дивно, що саме з гуцулів творили пробоєві сотні та пробоєві курені в австрійській та галицькій арміях!
Інформація Горбового допомогла сформулювати тему: гуцули у Визвольній боротьбі. Але, щоб не втопитися у цій малодослідженій — безмеж — но широкій і глибокій — темі, я одразу обмежив її рамцями — спогадами самого Михайла Горбового. Тобто за межами цієї книги залишилася боротьба гуцулів у минулі віки — проти римського поневолення (починаючи від VI століття), народні повстання, зокрема ватажка Мухи в XV столітті та "Руського князя Андрія Барула" в 1491 p., які авторитетний історик Лев Шанковський вважав "гуцульськими підприємствами". Те саме стосується й руху опришків (фактично гуцульських гайдамаків) у XVII–XVIII століттях та участі "горєн" у війську Семена Височана в добу Визвольної боротьби під проводом Богдана Хмельницького. Тоді, 1648 року, на заклик полковника Височана визволитись із "лядського іга" відгукнулося 6 тисяч верховинців. "Шість тисяч воїнів, — зазначав Михайло Ломацький, — це ж майже всі здатні до зброї мужчини тодішньої Гуцульщини й Підгір'я, що були ще рідко в ті часи заселені".
Опришківський рух вирував на Гуцульщині й у XIX столітті. Справу "короля гір" Олекси Довбуша та його леґенів продовжили Проць Саприянчук-Туман (із Голов), Дмитро Понипайлєк-Василюк (ще й знаменитий співак), Жєбунька та Лук'ян Кобилиця, які 1840 року підняли повстання на Буковині. І їхню (та інших ватажків) повстанську творчість довелось оминати, хоч хлопці то були бойові — легенди зберегли інформацію про напади верховинців на Угорщину, Молдавію і Туреччину! Били гуцули й поляків. Так, 1848 року гуцульське ополчення прогнало польську гвардію народову з усіх містечок на Гуцульщині і навіть зі Станіслава.