Однак вони взяли гору Дндуль (1526 м, котру за позицію мав перед тим 31-й полк стрілецький). Надранком 29 листопада нас затривожено і ми від'їхали польовою желізницею назад на Присліп, де якраз Москалі, побивши Пруссаків (дивізію ґренадирів), хотіли вдертись на Угорщину, бо саме в цім місці добре було переходити і наступати. То був т. зв. ключ на Гуцульщину. Перед полуднем прийшов нам приказ класти побір на вози і поспішним ходом, лише із крісами і набоями, йти на позицію Convul Nadea.
Дорога була дуже болотиста. Всюди було видно купи набоїв від тяжкої артилерії, повивертані вози амуніційні і т. и., котре означало, що тут недавно був наглий відворот, хоч не цілком, бо, певно, цьому запобігли.
Прийшовши на місце команди 1-го полку ґренадистів наслідника престола (Kronprincz grenadier-Regiment № 1), було вже в нашій сотні кілько ранених легко, бо перед хвилею зачала ворожа тяжка артилерія острілювати німців.
Німці дуже гарно нас витали, бо стрільців знали ще з Маківки.
Цілу ніч із 29 на 30 листопада ходили по позиціях, аж рано 30 листопада окопалися на 50 до 100 кроків від Москалів, а що нас всіх не втовкли, то завдячуймо тому, що була дуже густа мряка, така, що за 5 кроків нічо не було видко, то і Москалі не могли видіти, що перед ними робиться. Однак ми мали коло 20 ранених, а одного вбитого. Цілий той день Москалі приготовлялись до наступу. Але і ми не дармували, бо ту позицію мусілось відобрати, інакше треба було робити відворот на задні позиції або ще й дальше. Вночі до нас прийшло скріплення з 246-го (?) німецького полку з-під Бережан, котре мало ліве крило. Наша сотня мала праве крило, а решта деташми (деташми Мадярів і машинові кріси) було на двірці на Прислопі в полковім запасі.
Рано, як зійшло сонце, зачали Москалі наступати. Артилерія з обох сторін зачала сильно обстрілювати позиції. Середина нашої лінії, де найбільше Москалі наступали, зачала маркувати відворот. Наше крило стояло на місці. Москалі думали, що тут є мало війська, тим більше почали перти. Тим часом німецьке ліве крило окружало вже наступаючу московську силу. Та позиція так була покручена, що, як лише Москалі мали почати приступ, Німці відтяли їм відворот, злучили з нами, і Москалі відразу зробились всередині. Вони побачили, що ся стало, що нема вже жадного рятунку, тож мусіли здатись.
По обчисленню було всіх полонених коло 800 мужа і три машинові кріси, до того ще й позиція була наша. Убитий у нас Ковалюк із Кут, а до 30 ранених (за цю битву дістало кілька стрільців німецькі відзначення).
Для нас не було вже там що робити, тож ми пішли назад на Кирлібабу 2 грудня 1916 року. У Кирлібабі половина сотні була на позиції, а половина робила домівки попри дорогу над Золотою Бистрицею. І в той час приходять наші стрільці і офіцери, а військові (австрійські. — Ред.) ідуть до своїх полків. Там перебуваємо 6 днів і йдемо на позицію 1227 метрів. З тої позиції переходимо на позицію 2226 метрів (?), де на пам'ятку кладем хрест на вершку гори. Оскільки та позиція була недавно відбита, то ми її укріплюємо, вибиваємо у скалах окопи і землянки і так менше-більше супокійно сидимо до Нового року. Цілий той час доходять до нас чутки, що Москалі приготовляються знова до наступу на нашу позицію. А тим часом наступають на Дорна-Ватрі.
З 5 січня 1917 р. зачинають Москалі наступать на нас, але зараз пізнали, що то не з Мадярами справа, бо що нахапали від артилерії, а що від нас, то видко було, що було їм того досить, бо незадовго дали нам супокій і до ранку було все в супокою.
23 березня 1917 р. сотник [Омелян] Левицький робив дещо коло своєї землянки. Саме в той час приїхала одна батарея (як здаесь, 4-та батарея 18-го полку полевої артилерії), і видно, що таке вже нещастя було, бо при вимірюванню далекости і дострілу заблизько взяли, бо друга сальва ґранат-шрапнелей накрила те місце, де був сотник Левицький з одним стрільцем, і забили їх на місті відразу.
25 березня 1917 р. похоронили сотника на кладбищі біля церкви в Кирлібабі. На похороні були офіцери з деташми 18-1 гірської бригади 59-1 дивізії XI корпусу. Всі дуже жалували, бо нас, Гуцулів, дуже всі любили (сотником зістав четар [Іван] Бужор — Буковинчик).
З 30 на 31 березня наш ловецький відділ по сильнім артилерійськім приготованню вдирається на ворожу точку опору. Забирають одного офіцера, 45 полонених, оден машиновий кріс і міномет, нищать ворожі окопи мінами і т. и. І вертають назад. Наші страти: один убитий, два тяжко-, а чотири легкоранені. Московські втрати, по їх власнім звідомленню, — коло 150 убитих і ранених.