Самі боєві вправи — це було просто знущання надлюдьми. Зовсім нові методи. Вчили там дралатися по високих драбинах, звідтам скакати. Пересканувати широченні рови, в яких не раз була вода, а згодом і вбиті колики на дні. Отже, рад не рад, а вояк мусів добре скакати. Були вставлені деревляні високі стіни, на які треба було вдрапуватися без будь-якої помочі та ще й у повному виряді. Були вставлені всякі плоти з дірами й ін., крізь які треба було миттю продиратися в повному виряді чи перескакувати їх. Теж продиратися крізь дротяні засіки тощо, а все справно, скоро. І то майже без відпочинку (вправи ці добрі були б для тих, що бажали б перебути "відтовшуюче лікування" (тобто схуднення. — Ред.), набрати стрункости).
Новиною в цьому вишколі було те, що при вправах у наступі вживалося не сліпих, як досі, а таки гострих набоїв. Так у крісах, як і скорострілах чи ручних гранатах. Командант цього вишколу генерал (не пригадую назвиська) під час викладів говорив:
— Воякові все одно гинути — тут чи на фронті. Це все для батьківщини. Краще для нього, як він від тепер привикатиме до гострих набоїв…
Тому й не раз падали ранені, хоча стрільцям якось щастило… Правда, сам командант не йшов попереду наступаючих, а обсервував хід "бою" з окремої трибуни з доволі приличної віддалі.
Ще більший прихильник гострих набоїв при вправах був один інструктор-капітан. Він не раз на викладах бундючно викладав про погорду смерти і т. Ї. Та раз склалася подія, після якої п. капітана мало було видно. А саме під час вправи кидання ручними гранатами сам він узяв т. зв. "штіль", чи "pop"-гранату, пояснив що треба і кинув, не числивши приписаних три секунди. Його пес, навчений приносити свому панові все, що той кине, побіг, вхопив у зуби гранату і несе до свого пана, весело мелькаючи хвостом. Наш пан капітан забув про свої виклади, про погорду смерти, забув про нову систему призвичаювання вояків при вправах до гострих набоїв і т. Ї., а тільки ноги на плечі і давай утікати від свого слухняного пса. Всі приявні — в регіт. Ясно, що така лапанка не тривала довго, бо граната вибухла й розірвала вірного пса на куски. Навіть не вдалося йому добігти до свого любого пана…
Зате вже відтоді пани команданти ("запільні герої") були скупіші у словах про погорду смерти і мали більше пошани для гострих набоїв… Так-то мудра собачка, хоч і несвідома, виявила більше погорди смерти, як її пан.
Ще годилося б подати плян наступу, який усталено на тому вишколі. Отже, приходить час пролому ворожого фронту. З нашої сторони у приписаному порядку уложені окремі пробоєві відділи: вогнеметники (тоді якраз уведено вогнемети, що для ворога мало бути несподіванкою), метачі гранатів, відділ піонірів з готовими дротяними кізлами і звичайна піхота.
В означеній годині ніччю починають вогнемети з наших окопів сипати вогнем в одну точку ворожих окопів. Апарати розложені широко так, що лінія наших окопів творить із напрямом огню трикутник. Блеск огню не дозволяє ворогові бачити, що діється в цьому трикутнику. А тут саме в той час підсувається відділ метачів гранат. Бесаги з гранатами через шию, в руках короткі кріси або револьвери на пасках, або взагалі без стрільної зброї. За ними підсувається другий відділ з малими вогнеметами на плечах, а за ними вже — черговий відділ із загородними кізлами.
На даний знак вогнемети з наших окопів перестають діяти, ворог, осліплений блеском, не може призвичаїтися до пітьми, а тут уже метачі гранат вскакують крізь випалену прірву до ворожих окопів, кидають на боки гранати і розбігаються вліво і вправо ворожими окопами, торують собі дорогу, прочитуючи її від ворога гранатами.
Відділ вогнеметників жене вслід за першими. Як тільки перед ним кінчиться запас гранатів, вони пристають де-небудь за траверзою, і миттю виступають наперед вогнеметники, пускають у рух свої апарати, "шпріцують" кожну закутину вогнем, поширюють якнайбільше простір пролому.
Черговий відділ пробоєвиків рівночасно надбігає із дротяними засіками і закладає їх за першими ворожими окопами якнайдальше, щоб спинити можливий протинасіуп ворожого запасу.
Услід за тим наступає вже піхота, скоростріли, міномети і т. Ї., під'їздять легкі гармати, і починається офензива. Успіх її залежить від дуже скритої підготовки та сильного, справного й лискавкового удару.
Так приблизно виглядав плян нового наступу.
Говорилося тоді, що цей пробоєвий полк мається ужити на початок на Французькому фронті, відтак перекидатимуть його, де буде треба. Чи й як Австрія використала цей спосіб, не знаю. Знаю тільки, що по кількатижневому вишколі стрільці вернулися до сотні зморені, стрункі як щиглики… Зате добули один воєнний досвід більше, а це не раз пізніше придалося. Бо незадовго цей відділ перевів на Кирлібабі наступ, що вповні вдався.