У листі до конференції гуцульських товариств Америки і Канади 1983 року Лев Шанковський нагадав, що гуцульськими за складом були і три "найбільш боєздатні піші полки австрійської армії", а саме: 24-й коломийський, 41 — й чернівецький і 85-й марамароський. А отець Антін Могильницький у поемі "Русин-вояка" стверджував, що верховинці голіруч здобували італійські гармати в наполеонівських війнах.
Що ж до історії XX століття, то упорядники залишили для інших дослідників історію Гуцульського куреня УГА Гриця Голинського, 1 — го Гуцульського полку морської піхоти Армії УНР (командир сотник Володимир Гемпель, згодом поручник Петро Сич) та Запорозької гуцульської козацької сотні ім. Юрія Федьковича УГА. А про Гуцульських стрільців із Буковини, Гуцульський батальйон барона Стефана Василька та Гуцульський (буковинський) легіон полковника Фішера (згодом підполковника Паппа) згадуємо лише в додатках. Не йтиметься у книзі і про т. зв. Гуцульську роту у складі 2-ї бригади польських легіонів, яка билася проти росіян у 1914–1916 pp., — врешті її вояків поляки розкидали по інших підрозділах, бо побоювалися, що гуцулів переведуть до Легіону УСС. Оминаємо й 1-й Гуцульський батальйон 49-го полку стрільців, назву якого в березні 1938 р. перейняв весь полк (49-й Гуцульський полк стрільців). Не розповідаємо і про Гуцульський кіш Карпатської Січі, який 1939 року очолив вільний козак із Наддніпрянщини Антін Кущинський. Залишаємо для інших дослідників і роль гуцулів в УПА та дивізії "Галичина", хоч ця тема цікавить і нас.
На початку серпня 1914 р. українські галицькі партії об'єдналися в Головну українську раду, яка створила Бойову управу на чолі із "січовим батьком" Кирилом Трильовським. Бойова управа взялась організовувати Легіон УСС. Формування проводилося на підставі цісарського патенту 1851 року щодо добровільних воєнізованих спілок, відтак Легіон не відразу набув статусу військової організації. Спочатку він належав до частин австрійської територіальної оборони, які не входили до цісарських сухопутних сил. Призначався Легіон для ведення військових дій у запіллі ворога на національних територіях, тобто для партизанки. А гуцули, слід сказати, — природні партизани.
Подібні легіони створили також поляки й албанці. Самостійний виступ польського легіону проти російських військ завершився невдачею — населення на повстання не піднялося. Після цього Генеральний штаб австрійської армії переглянув плани використання національних добровольчих формувань і перетворив їх на звичайні військові частини.
Український легіон почав формуватися в серпні — вересні 1914 р. у Львові, потім у Стрию, Страбичеві та Хусті. Складався він із двох куренів і одного півкуреня. Курені формувалися із сотень по 220 стрільців, сотня — з 4 чот, взвод — із 4-х роїв по 10–15 осіб (на фронті сотні було зменшено до 100–150 стрільців).
Куренем командував отаман (майор), сотнею — сотник або хорунжий. Очолював Легіон полковник чи підполковник австрійської армії, часто українського походження. Оскільки Легіон мав лише права добровільної воєнізованої організації, то в ньому не було старшинських звань, тільки командні посади, які означалися старокозацькою термінологією. Старшин прирівняли до військових урядовців.
Загальна чисельність Легіону УСС ніколи не перевищувала 2000 осіб. Генеральний штаб австрійської армії дозволяв записуватися до Легіону лише ополченцям (добровольцям з ландштурму). Зголошуватись до Легіону могли й молоді українці з територій, які контролювали австрійці, а також інтерновані в таборах Вольфсберг та Феліцієнталь.
Станом на початок 1917 р. у лавах УСС відслужило близько 7 тисяч стрільців. З них загинуло близько 350 осіб, поранено 1200, а півтори тисячі потрапило до російського полону.
У вересні 1914 р. Легіон увійшов до складу групи генерала Петера Гофмана (згодом — XXV армійського корпусу). Воювали стрільці у складі 129-ї і 130-ї бригад 55-ї дивізії, а також у лавах 131 — ї бригади.
У вересні 1915 р. січових стрільців звели в 1-й полк УСС, який становив лише половину сили австрійського полку. 1916 року командирів підрозділів Легіону прирівняли до офіцерів та унтер-офіцерів цісарських сухопутних сил.
У запіллі діяли Кіш УСС, де готувалися кадри, Вишкіл (для перепідготовки видужуючих) і маршова рота. Кіш складався з канцелярії, відділів (новобранців, видужуючих і господарського), а також просвітницьких гуртків, що отримали назву Пресової кватири. Вона відіграла значну роль у підвищенні національної свідомості стрільців.