Тепер заграли і наші скоростріли. Ми також отворили скорий огонь. Цим треба було ослабити ворожий огонь і також звернути увагу на себе, щоб тим часом крилові чети могли підсунутися й окружити ворога. Це вповні вдалося.
Як тільки чети зрівнялися з ворожим становищем, дано наказ "скоком вперід!". Зараз почали ми вибігати з лісу, то падаючи щопару кроків, то підбігаючи скоком вперід. Виходячи з лісу, треба було перескакувати через насип. І на цей, власне, насип спрямували Москалі весь вогонь. Треба було добре вважати на догідну хвилину — коли затнеться скоростріл чи закладають ленту з набоями. Тоді перескакувати вал!
Та тут обізвалась до нас ворожа артилерія. Як перед тим била тільки на зади, тепер спрямувала огонь на нас. Гранати і шрапнелі тріскали кругом. Наші скоростріли били поверх нас на Москалів. Приходило гаряче.
Нараз московські скоростріли справа притихли, пронісся наш боевий оклик "Слава!". Це булавний Коник зі своею четою вдарив остряками на московське крило і приневолив два скоростріли до мовчанки. Також і зліва четар Іванович відкрив криловий огонь. Вирішальна хвилина!
Шрапнелі тріскали над головами, але ми вже на це не зважали. Ліве вороже крило під напором чети Коника подається назад. Зриваємося, стискаємо кріпко кріси в руках і вихром біжимо вперід, щоб завдати вирішальний удар! Зі соток наших грудей лунає оклик "Слава!".
Допалаємо окопів! Москалі не подаються. Бороняться завзято! Недаром гвардійці… Треба остряками викидати їх з окопів.
Як дві хмари, гонені супротивними вітрами, з лоскотом і громом зударяються зі собою й дужаються хвилину, поки дужча не прожене слабшу, — так і тут зударилися дві лави грудей і стали борикатися… Це найбільш кровавий, найбільш жорстокий, а заразом і вирішальний момент! Тільки й чути було пронизливий свист і заглушуючий іук гарматніх стрілен, рідкі вистріли крісів, сапання дужаючихся людських тіл, зойк ранених та стони конаючих… Скоростріли замовкли, декотрі з добутих обертали вже наші на Москалів. Зразу годі було зміркувати, чия побіда. Але тільки зразу, бо нараз ворожа лава трісла й подалась узад. Рішилось!
Москалі, відстрілюючися, стали втікати через річку Збруч. Здаватись не хотіли. Почалася лапанка. Траплялось таке, що стрілець ухопив утікаючого москаля за плащ, той урвав поли або й роздягнувся вмить і дальше втікав, та тут доганяв його кріс…
За тими, що були вже далеко, грали скоростріли…
Але не всі москалі пішли врозтіч. Подалося тільки ліве крило й середина. Праве крило перейшло наліво на горбок з одним скорострілом. Заняли становище дуже вигідне. І були б здорово ще нас перечистили, бо вже якийсь ранений гвардієць став направляти на нас скоростріла, а сотня [наша] була як на долоні. Та поки він приладився, впав стріл від нас і він повалився біля своєї небезпечної зброї. Азаки другі надбігли, чета четаря Івановича вдарила зліва й довершила діла… Вив'язалась ще коротенька боротьба біля скоростріла, та москалі побачили, що вже нічого не вдіють, скотили скоростріл у Збруч і піддались.
Тепер провірили ми вислід нашої побіди. 5 скорострілів здобуто, сотки крісів і багато стрілива. Москалів утікло, може, з 50, решта остали побиті, ранені чи полонені.
Наших втрат годі було наразі дочислитись. Та й часу не було. Треба було користати з нагоди й перейти Збруч, заки Москалі вспіють розібрати місток і обсадити протилежний беріг.
Через річку перекинули були москалі двоє дерев, покрили їх широкими, на метр, дошками. Був це місток. Дощок не прибивали, щоб скорше мож було їх розібрати. Але не вспіли. Збігаючи згори, побачили ми, що містком перебігають іще москалі що дотепер крилися по ямах, хатах і т. п. Тому й місток стояв ще. Видно було як за річкою старшини силували салдатів обсаджувати окопи! Тож ми не надумувалися довго, пустилися бігом і разом з утікаючими москалями перебігали через місток у село Збриж. По другій стороні ріки одні стали виловлювати ще Москалів, а другі розпустили розстрільну й пішли очищувати село. За селом ми окопалися і зладили можливий причілок. Перехід через ріку Збруч був здобутий. Ми станули на вимріяній землі, в Україні!