Чи не лучче було б то все залишити? Не знаю ще. І чи ви, люде, що рахуєтесь за мудрих і дорослих, чи знаєте, якою має бути жінка, а тим більше дівчина?.. Якби знали, то так не поступали б. А хто хоче знати, най прочитає декілька книжок з теозофії, як "Yogi", "Ezoteryczna wiedra Indyi" і ин., і не пожалує. А мені ще кажуть, що я боюсь дівчини. Але то все не до того і не тут цему місце.
12 лютого в [Львівськім] міськім театрі поляки заманіфестували проти прилучення Холмщини до України на Мирових переговорах 9 лютого і опустили вечірнє представлення.
13 лютого приходжу до Коша. Стрільці з Рудник повернулись до Коша ще 8 лютого, бо поміщикови було з ними затісно. Я зістав призначений до вартового відділу в Черниці. Приходить вістка, що 9 лютого о 2-й годині зістав підписаний мир України з осередніми державами. На Україні — великі бої з большевиками. По донесенням часописів і українських делегатів, у тих боях найлучше відзначилися стрільці, особливо при обороні Києва (перебільшення. — Ред.)ч де було 80 вбитих і коло 200 ранених.
У Галичині поляки хотять робити якісь розрухи. Наш Легіон пішов на Україну, а дві сотні з кулеметами — до Львова на здержання розрух. Трафлялось, що польські леґіоністи загрожували в українських школах, щоб не учити, а тримати жалобу з ними.
19 лютого курінь новобранців з Києвців (мова про село Київці. — Ред.) і Черниці переходить до Вишколу. Одна сотня до Надітич, а три сотні до Рудник з отаманом Коссаком. Того ж дня я відійшов з вартовим відділом до Рудник і добре зробив, бо пізнійше мусів би відійти до Вериня.
Є чутка, що всі стрільці підуть на Україну. В Рудниках зістаєм приділених з вартового відділу до 43-ї сотні.
23 лютого завірюха зі снігом. Мала суперечка з хорунжим [Євгеном] Ясеницьким, однак я на тім добре вийшов, бо тримався служби. 23 лютого — сильна сніжниця і наради в Коші про відхід стрільців на Україну.
1 березня відходить музика 1-го полку У.С.С. на Україну, а відділи виздоровців і переходовий — до Рудник. 4 березня надворі дуже гарно, тепло і сухо, як в літі.
8 березня у приказі — похвала для У.С.С. від Української Центральної Ради.
13 березня зачинає падати сніг, але без морозу. 16 березня дістаю відпустку з Вишколу 2-го куреня на 14 днів т. є. 10 плюс три [дні дороги]. Надворі тепло. О 8 год. [виїхав] з Пісочної до Львова, звідти об 11.55 вночі через Ходорів до Коломиї. Із браку місця їхав до Бурштина на сходах, а так заліз до ґаночка. З Коломиї по більшій части іду пішки, і то тяжко, бо сонце гріє і багато побору. Вдома все благополучно. "Наші сусіди" (тобто поляки. — Ред.) троха загонорні, але то байка, перейде.
20 березня упав сніг з вечора на 30 мм і [вдарили] морози.
25 березня у Львові відбулись українські збори з цілої Галичини. Обговорено справу організації галицько-українського населення, щоб було напоготові, якби що до чого. Легіон доходить до Одеси. Понеже на моє прохання о продовженні відпустки не приходить відповідь, то 10 квітня сідаю у Вижниці на потяг і від'їжджаю рано о 7 годині. Погода [гарна] цілий час.
Дорогою їхалось дуже зле. Зі Стрия 11 квітня виїхав зрана до Пісочної, малий дощ падає. За спізнення відпустки дістав при сотеннім звіті 5 днів таборового арешту, і тим часом відкинено прохання. Перша моя кара по життю. Але й не було за що, бо спізнився тому, що чекав на відповідь на прохання.
15 квітня [за те], що посували годинник на одну годину наперед, то нас кількох засудили на 8 днів стрілецької тюрми. А то тому, що багато прискаржили нас підпанки, однак сиділи лише два з половиною дня, бо товариство не дало більше сидіти.
14 квітня підхорунжий Коник Лев і Гриневич завзялися на наш вартовий відділ і силою остригли цілком. Не помогли навіть просьби наші, що тілько [того] нашого за 4 роки війни, що хоч довший волос носити. Але що з маркирантами робити? Чи вони що розуміють по-товариськи? Може, колись нагадаєсь.
18 квітня малим карні вправи, на котрих згаданий Коник хотів нам збиткувати і дати т. зв. ніколи. Та зачав нами крутити занадто. Ми не хотіли робити вправи. Він тоді дав нам кайдани, давно вже заборонені, а потім відставити до тюрми.
Четар [Дмитро] Кренжалівський, котрий недавно прийшов із 19-го [львівського] полку, що не розумів ані стрілецькості, ані старих стрільців шанувати, назвав нас перед сотнею новобранців бакарами, худобою і т. ин. Така-то нам заплата від чужого дрантя за 4 роки служби при У.С.С. Перед вечором хорунжий Ясеницький і підхорунжий Мандзій випустили нас за умови, що будемо все добре робити. Зі своєї сторони ми домагались, щоб такі, як підхорунжий Коник, до нас не мішались. І на тим сталось.