25 травня пішов гарний дощ, якого всі очікували віддовшого часу, бо була велика посуха. 26 травня — сильний вітер з дощем і мороз.
23 травня 43-та сотня іде до стрільниці, а з полудня — перегляд цілого полку. 28 травня вписався до сотенної санітарної стежі і ходжу щодня з полудня на виклад до курінного лікаря хорунжого [Мирона] Нижанківського по цілих днях приготування до відходу. Надворі гарно. Крім цього санітарного курсу, хотять, щоб ми, "старі" [вояки], ходили ще на вправи. Але то забагато — "два гриби в борщ". Вони хотіли (такі, як підхорунжий Лев Коник і ин.) пімститись на нас кількох "старих", що лишились від вартового відділу за "блаженної пам'яті вартового відділу", котрий правдою а Богом домагався тільки свойого права, яке було у нас з pp. 1914–1915 і ще в 1916 роках.
З цього дня, т. є. 28 травня, ставав я до сотенного звіту о виплату харчового за час відпустки. Та не дали, бо кажуть, що я спізнився на два дні. Але не в тім річ, що я спізнивсь, бо инчі і по два тижні спізнюються, а гроші дістають, але в тім, що справники і т. и. люблять хабарі брати. А я що сам не терплю ніяких хабарів брати, то ж і нікому не даю, бо чесний чоловік повинен тим гидитись.
Ще я просив, щоб мене приставили до курінного звіту в тій справі, але хорунжий [Степан] Навроцький (заступник сотника) не то щоби після військового права вволив мою волю, але ще засудив мене на 10 днів строгої тюрми і заборонив за той час ставати до звіту. То й таке — "за моє жито ще мене бито".
29 травня увільнив мене з тюрми сам-таки хорунжий і приобіцяв мені виплату належности, бо, певно, сам признав невластивість свойого засуду. Із браку часу по причині підготування до відходу нема як доходити свого права.
З 1 на 2 червня устроїли собі наші старшини гульню, таку, що тяглась до вечора другого червня. Розумієсь, що на то пішов не один наш побір. Мабуть, і мої 130 корон пішло "пану хорунжому на карти". А я на то так числив дуже, що навіть із дому не брав нічо грошей, щоб більше батькові лишити на домашні потреби. А що кожний зі старшин поприводив собі ріжних кревних та "посвоячених" та чорт зна кого.
2 червня уладили "пани" новобранцям щось таке наче "фестин", щоб відвернути увагу від себе. То так якби давали дитині за сотик обварінок, щоб не домагалась чого більшого і не перешкоджала родичам у їхній забаві.
3 червня — вітер зимний із дощем. Із причини морозів у половині мая обмерзли по городах бульба, фасоль і кукурудза. 5 червня випогодилось. Цього дня сказав мені хорунжий Навроцький, що мої гроші пішли на бібліотеку. Але як я сказав, що на бібліотеку дам книжки, лиш най мені гроші вернуть, бо зараз конче треба, тоді сказав, що ті гроші пішли на масло, яйця і т. и. до офіцерської кухні. То й таке!
7 червня збираємось до відходу. Ціле село вилягло на майдан. Жінки і дівчата почали обдаровувати стрільців чим хата багата. Хто масла, хто молока, одні хліба, другі борошна і т. и., а всім сльози на очах, а із жалю не можуть говорити. Так триває від 5.30 рано до 10 години перед полуднем.
О 10 год. збірка. Отаман куреню др. М. Волошин виголошує пращальну промову до всіх. По промові всі люди ударили у плач, як у дзвін, а нам: "Курінь, чвірками вправо вбік! На першу сотню лучити! Курінь, ходом руш!"
І земля застогнала під виступом кількох соток людей. Тоді ціле село загуло, мов тисячі уликів: "А не забудьте написати… Подай скоро адресу… Постарайся якнайскоріше прийти на відпустку… А не вспоминайте лихом…" І почалося відпроваджування. Одні пращаються устисненням руки, другі прямо-таки цілуються, одні плачуть, інші сміються, і так аж поза село. Люди почали прилишуватись, вертатись, бо була гарна, а тим самим дорога робітня днина. Зараз 3-тя сотня затянула пісню "Зажурились Галичанки через тую зміну, що відходять січовики та й на Україну", яку вивчив (тобто навчив. — Ред.) четар (командант 45-ї сотні Роман Купчинський), а прочі сотні зачали помагати. Так ми прибули до Вериня. Тут відбулось пращальне богослужения під голим небом для живучих, а поминальне за погибшими У.С.С. на українській землі. Священик цілого Вишколу У.С.С. [Анатоль] Базилевич мав промову, яку закінчив словами: "Дорогі товариші! Ідете на Україну. Хоч вона рідна і дорога нам, одначе заллята вона зараз явними і скритими ворогами. Тож молю вас, благаю — будьте для своїх чистими і лагідними, як голуб, але супроти ворога — чуйними, як вуж, проворними, як лис, а відважними і шляхетними, як лев!" По цім хор відспівав, а орхестра відіграла "Вже воскресла Україна", підчас чого цілий Вишкіл віддав честь прапорові У.С.С.