Отець А[натоль] Базилевич, полевий духовник Вишколу У.С.С., відправив полеве Богослужения за живучих і погибших у боях У.С.С., причому виголосив палку проповідь, яку скінчив словами: "Йдемо, дорогі товариші, на Велику Україну, яка є всім нам дорога й рідна, а залита тепер явними і скритими ворогами, з котрих деякі прикидаються союзниками. Через те й ви, дорогі товарищі, наражені будете на всякі небезпеки. Тож молю вас, благаю: будьте там для своїх чистими, як голуб, лагідними, як вівця. Не дайтеся спровокувати до чогось поганого, але супроти ворогів будьте чуйними, як вуж, проворними, як лис, а відважними й сильними, як лев!"
Після цього хор відспівав "Боже великий", а орхестра заграла "Вже воскресла [Україна]" і сотні рушили парадним маршем, дефілюючи перед прапором і штабом У.С.С.
По обіді закінчувано вже підготовку до від'їзду. Стрільці доучували пісню "Зажурились Галичанки через тую зміну", яку принагідно до хвилі склав четар Роман Купчинський. Зараз-таки стрілецька орхестра підхопила цю нову пісоньку і, як сотні відмашеровували на двірець, грала її до походу.
Того ж таки дня о год. 8 вечором рушили переповнені стрілецтвом поїзди із двірця в Миколаєві "на Україну далеку"… Снідання було в Калуші; обіду Станіславові. В Коломиї місцеві Українці святочно витали нас на двірці та дуже жалували, що швидше не довідалися про наш переїзд, а то були б не таке встроїли. Привітання, співи, промови затяглися до передвечора, до часу від'їзду.
Вечера була в Неполоківцях, а снідання 9.VI. у Новоселиці, на порозі Бессарабії. Тут було троха трудніше з одним ладунком, а саме: стрільці, від'їжджаючи, забрали із собою певну кількість полонених російських Українців, щоб завести їх домів. Мабуть, що про те й не всі старшини знали. Вони (колишні полонені. — Ред.) сиділи по возах, не показуючи й носа… Аж тут прийшлося круто, коли треба було переноситися на т. зв. російські поїзди. Австрійські жандарми крутилися по двірці і легко могли запримітити "зраду". Але й на це знайшлася рада: стрільці повдягали на братів-земляків свої плащі й шапки і так перепачкували всіх. Зі сльозами в очах дякували земляки стрільцям за добре серце.
Від Новоселиці наші поїзди змінили вид. Треба було показати всім, хто такий їде на Україну. На паровозі вивішено три великі жовто-блакитні прапори, а на кожному возі по одному. Крім цього, прибрано вони зелениною і понаписувано на всіх возах крейдою великими буквами вірші з "Кобзаря", як: "Вставайте, кайдани порвіте", "Борітеся — поборете" і т. п.
Вся ця декорація робила своє. На кожному двірці, а найбільше на двірцях, які були близько міста чи села, збиралися товпи місцевих громадян, ходили від воза до воза і прямо очима їли ті написи. Зараз пішла поголоска, що це їдуть "астрійські козаки". Ця назва випереджала нас потім аж до Єлисаветграда, хоч як швидко бігли наші поїзди.
На кожний двірець в'їжджав поїзд при звуках стрілецької орхестри та хору. А довші постої на них давали змогу знайомитись із місцевими жителями і вести освідомлюючу пропаганду.
Снідання 10.VI. було в Помянковці (йдеться про залізничну станцію Романківці. — Ред.). В Сикурені (мова про станцію Сокиряни. — Ред.) бачили ми Мадяра з розкроєною головою та відтятою рукою. Лежав біля рейок на двірці, й ніхто його не брав. Мабуть, був п'яний, випав під поїзд, і його роздушило. На новобранців зробив цей вид доволі прикре вражіння. Вони вперше побачили вояцького трупа.
Обід і вечеря — в Окниці. Опівночі їдемо дальше. Зараз-таки при в’їзді в Бессарабію впадає в очі багатство землі. Це помітне й на іншому, як, приміром, на обійстях, кількости худоби і т. п. Цікаво було, особливо для Гуцулів, бачити розлогі степи, де ні одного горбика не видно, а всюди рівнина і рівнина.
У Флорешті цікавим було те, що здовж цілого села, при гостинці, що 20–30 кроків — один колодязь. Пересічно начислено 60–70 колодязів рядом. Казали, що сюди, певно, провадив чумацький шлях і тут мав бути "попас". Зрештою, хто його там знає?..
Почавши від Тирнова, чим дальше, все більше помічується по двірцях румунських вояків і старшин. Але яка пропасть між ними! Румунські старшини — в лякерах, однострої новесенькі, самі вони напудровані, підмальовані — чисті ляльки. А вояки обдерті, в постолах, а то й босі, збідовані й брудні.
11. VI. снідаємо в Більці. Того ж вечора переїздимо височенним мостом через Дністер. Поїзд суне луже помаленьку. На ріці бачимо білий пароплав, що, наче лебідь, тихенько суне по водяному зеркалі. У місячну ніч виглядає це як ілюстрація до казки.