Зразу відсилалося таких земляків до гетьманської влади. Та це не мало найменшого успіху, бо пани навіть не ласкаві були вислухати селян. Тож пішла протиакція на власну руку. Коли селяни запевнилися, що стрільці не будуть боронити ані поміщиків, ані карательників, стали витягати з повіток обрізани і давай самим боронитися. Там відіб'ють від села катів-грабіжників, деінде нападуть на малий відділ і самі зліквідують його дочиста… А не раз бувало, що вночі приведуть цілий гурт заарештованих, роззброєних "карательників" і "дарують" стрільцям, щоб подержали в холодній. Таких звичайно відсилалося вищій команді з відповідним докладом…
Все ж таки самосуди не знищили відразу всього лиха, хоч і додали страху катам та їх опікунам. Але цей стан почали використовувати "червоні" сусіди, насилаючи хмари агітаторів. А праця для них була легка, бо "ясновельможний гетьман" добре підготовив для них ґрунт своєю "владою"… І підірвав взагалі ідею української державности в масах.
Пригадую, як раз у млин, де був більший гурт селян і кількох стрільців, входить такий собі дядько з мішком під пахвою. Тільки по хитрих очах пізнати, що не по борошно він прийшов. І пристане він до одного гурту, підсунеться до другого, там кине зручне слово, там два і вхопить селянина за болюче місце.
— Ось маємо свою Україну! Ось наша влада, настояща, українська! От сучий гетьман, чим же він ріжниться від царської влади?..
— Ба ще й гірший! — відповідають.
— І ось тому наше спасения тільки в робітниче-селянській владі. Товариш Лєнін, сам чорноробочий, знає, що селянинові полагається…
Тут стрільці скоро "ліквідували" такого "оборонця" трудящих, і вони дуже вистерігалися зустрічі зі стрільцями. Але не скрізь могли бути стрільці. Зате Січові стрільці повели свою підготовку між народом, щоби не пхнути наше селянство в цілості в большевицькі руки. А коли гетьман ще й остаточно проголосив повну злуку України з Москвою, не довго вже попасав на свому престолі. [Київські] січові стрільці, до котрих "повтікало" чимало усусусів, скоро "зліквідували" при помочі скатованих, обурених селянських мас самого гетьмана.
І коли тепер є ще такі людці, що проповідують гетьманську владу на Україні, то або самі не знають, що роблять, або вмисне хотять обдарувати наш працюючий народ ще раз такими "гараздами" і "розкошами", як це було колись, і пхнути його у ворожі обійми. Та це їм не вдасться!
М. Горбовий. Встановлення української влади
У жовтні 1918 р. Кошова команда У.С.С., ідо перебувала тоді у Вижниці, призначила мене з кількома стрільцями до підготовки перевороту в Косівському повіті. Після перевороту, що відбувся в найкращому порядку, доручено мені допомагати повітовому отаманові (учителю І. Устияновичеві) в організуванню і встановлюванню української влади в повіті.
Уряд повітового отамана — це було щось подібне до повітового староства, котре щойно тільки організувалося. В дійсності назва ця походила від повітового отамана "Січей", котрим останньо був вибраний учитель І. Устиянович. Одначе він урядував у будинку староства і до назначения фактичного старости (А. Л.) виконував обов'язки цивільної влади. А як заслужений діяч і дуже популярний та шанований у цілому окрузі, вже навіть у самих початках дуже багато він зробив доброго.
Між іншим, згідно з інструкціями y.H.R зі Львова, треба було змінювати по селах цивільну владу (війтів, уряди громадські), настановляти своїх щирих, свідомих людей, як також організувати відділи міліції для вдержання ладу і порядку. Мені, як повітовому комісареві міліції, доручено якраз це друге.
Уже в 3–4 дні після перевороту праця закипіла. А праці тої було стільки, що прямо не зналося, що перше треба було робити. А все важне, пекуче. Люди приходили з найдальших сіл повіту, щиро обіцяли всяку можливу піддержку українській владі, щоб тільки вже завести в них сякий-такий лад. У декотрих селах, де були випробувані місцеві народні робітники, там усе впорядовували своїми силами згідно з виданими поясненнями. До інших сіл мусілося їхати і помагати.
Пригадую собі кілька таких поїздок. У першу чергу бралося під увагу села над Черемошем (Біла ріка), де вже творилася тимчасова — по тодішним сподіванням — границя з Румунами. Заходимо перше до с. Ріжен. Дорога веде в більшості потоком. Вибоїни, величезні камінюки, що тяжко пішки пройти; а фірою їхати й не думай. І вже родиться постанова, що треба конечно подбати про вимурування доброї дороги. І це вже тема на збори.
Заходимо до читальні біля церкви. Виходить напроти нас священик о. Гн., що інформує нас про стан справи. Всередині, в сінях і надворі повно народу. Ждуть цікаві — яка то нова влада.