Перед святами приїхав до мене брат Роман, а недалеко за Піцгайцями був брат Іван. Я був в офіцерській кухні і був би мав хоч гарні свята, але Романові не можна було довше затримуватись у Новосілці із приказу корпусної команди. Так я був одинокої приємності позбавлений, а до того мав завше на думці родину. До брата Івана не було часу піти, бо щодня мусів бути на позиції.
Щодо їжі, то не було що нарікати. Однак кому хотілось їсти, якби поїхав досвітком таким морозом і вітром, а вернув аж пополудні. То лиш може той зрозуміти, хто в такім був. Дарунки були, але не такі, як тамтого року. Щодо мого приміщення, то було добре, бо люди багатші, а і господар Іван Гусак був добрий чоловік, і як на ту місцевість, то досить просвічений. Я був у них як вдома. Вони мене мали як за рідного сина. По святах від кухні відійшов і вже поводилось лучше, а ще лучше навесні і в літі. Справжній рай. Музика грає, товариство гуляє, а Москалі не стріляють, бо не мож було ближче притягнути канони через багно. Степи розлогі, воздух здоровий, птахи співають, аж хочеться жити. До того офіцери жили зі стрільцями більше по-товариськи і всі стрільці на моїй позиції були як одна родина. Аж перервала то все московська офензива в червні 1916 року. А хто був у Соснові, той знає, з яким жалем опускалося ту улюблену позицію і Веселу (Весела — то був відтинок стрілецької позиції, на котрій стрільці зазнали найбільше веселостей і приємності).
Різдвяні свята 1916 року [провів] на Кирлібабі, на Буковинськім фронті, на позиції при кінці Кирлібаби дорогою до Дорни-Ватри наліво на горі до 1550 м високості, проти гори, званої Дидуль. Тепер стоїть там хрест на пам'ять, що була там Гуцульська сотня. По славній битві під Бережанами в жовтні 1916 року, коли то Москалі поперлись там перервати фронт і піти офензивою, то завдяки стрільцям того їм не удалось. Бо хоч і розбили цілий корпус, та і вони мали такі втрати, що не могли вже дальше іти. Отже, по тих битвах рештки стрільців, котрі лишились при живих, вирушили коло 8 жовтня того року під проводом поручника [Миколи] Стронського і четаря [Гриця] Труха, а обоз під проводом четаря [Івана] Цяпки — до Вишколу У.С.С., котрий стояв тоді у селах Розвалові, Надідичах і Верині, а Кіш — у Пісочній. Усі села над Дністром, коло Миколаєва (Львівської області. — Ред.). На фронті зісталась лиш стрілецька кінниця під проводом сотника [Романа] Камінського і технічна сотня під проводом [Івана] Сіяка. В кілька днів утворилась у Вишколі з розбитків стрілецького Легіону і висуджених стрільців, вернувшихся з 24-го пішого полку, сотня під назвою Карпатська, яку потім назвали Гуцульською сотнею, бо складалась переважно із [Гуцулів] Косівщини і Коломийщини. Про правдиву ціль тої сотні не знаю, лиш говорили, що має іти на партизанку і на розвідку…
27 жовтня т. р. від'їхала сотня через Угорщину за Мармороський Сигіт до місточка Nagi-Bocsko (Великий Бичків. — Ред.), потім до Kis-Boscko (Малий Бичків. — Ред.), а вкінці до села Крученова, повіту Мармороський Сигіт, заселеного переважно Жидами. Сотня зісталась приділена до деташми [майора] Русса і ввійшла у склад 7-ї армії 11 — го корпусу 59-ї дивізії і 18-ї гірської бригади. По місячнім вишколі відійшли на Присліп, через котрий у той час Москалі хотіли передертись на Семигород, щоб у той спосіб допомогти Румунам в офензиві. По дводенній битві, стративши коло 30 людей у ранених і одного вбитого з Кут стрільця Романюка, скріплені німецькими військами, пішлим на приступ і відобрали одну важну позицію, без котрої грозив нам відворот. Також забралим кілька скорострілів і до 800 полонених. По битві віддалим позицію Німцям, а самі відійшли по приказі на Кирлібабу, де в той час москалі перервались на 31 — й полк стрільців і забрали Кирлібабу, однак ми відбили і окопались.
На Прислопі Німці дуже нами радовались і не могли нас нахвалитись. А були там знакомі нам полки гренадирів, котрі були з нами на Маківці. По тих битвах не було нічо важнійшого, лише міновий і артилерійський огонь, а також стежні перестрілки. Коло половини грудня упав сніг, та невеликий був. Цілу зиму лиш морози доходили до 36 стопнів. На святого Миколи хотіли Москалі зробити наступ у честь свого царя Миколи II, та наш крісовий перехресний вогонь і моздіровий змусив їх поховатись у свої окопи назад. Було спокійно аж до кінця нашого побуту на Кирлибабі. Свята перейшли спокійно і незамітно, бо нічого такого незвичайного не було, ані дарунків не було жадних. Свята були ще гірші від тамтих.