За кілька днів відставлено першу партію арештованих у тюрму в Коломию. Страшна була та подорож. Людей повкидали на долі фіри, що до решти обтовкла їх побите, скривавлене тіло. Більшість із них мала високу гарячку. При кожному возі йшли по два, три й чотири конвої, залежно від важности особи арештованого, вони поштовхували по дорозі та прозивали їх усякими вуличними прізвищами.
Стрічні офіцери та жандарми, довідавшись, кого везуть, не проходили мимо, щоб не побити Гуцулів або хоч не копнути й вилаяти їх ловко. Та не один, знепритомнілий з болю, при високій гарячці, вже й не почував того варварства. Так привезено всіх до тюрми в Коломиї, [що] при Окружному суді при вул. Романовського. В будинку суду ждав уже на свої жертви Військовий суд, що судив відразу на розстріл.
Київ, 1940 р.
М. Горбовий. Рік 1920-й (Уривки зі споминів)
У квітні 1920 р. порушила польську пресу тривожна вістка про "повстання на Гуцульщині". В українській, тоді ще дуже слабонькій, пресі небагато про це писалося. А й те, що писалося, подавано за польською пресою. А ця остання, ласа на сензації, давала собі волю. Писала несотворенні річи. Деякі з польських газет подавали формальні "звідомлення з поля бою"… Описували про бої, штаби генеральні, подавали число ранених і побитих і т. п. На ділі ж ці всі "звідомлення" мали, здається, за ціль закрити "унепокоючу" акцію карних експедицій, які в той час були по всій Гуцульщині. Вислідом тої акції було спалення кільканайцяти господарств, знищення майна, побої і кількасот арештованих Гуцулів.
Не місце тут описувати всі ці події, хоч як вони важні. Та й матеріалу є чимало. Однак тому, що подібний такий опис не побачив би світла денного, передано всі ці матеріали до музейних архівів для будучих істориків. Тут хочу лише подати коротенький спомин із тюремного життя. Старатимуся вибирати лише ті факти, які дійшли б крізь "чистилище" (польську цензуру. — Ред.) до наших читачів.
Працюючи весною 1920 р. на двірці в Заболотові при нагрузці тягарових авт, одного дня довідався я, що за мною вдома шукає поліція. А "повстання"[14] вже, здається, почалося. Опісля переказано мені, що вже арештовано мойого брата Романа. Але що тут зайшла помилка, то ждуть-таки на мене.
Я не є з тих, щоби давати на себе довго ждати. Сів на авто і поїхав розпитати, що зайшло, що за мною так розбиваються. Та "добрі люди" не дали доїхати вільним додому, а подбали, щоби "з почестями" впровадити… Зараз-таки завели мене в постерунок, опісля до староства і без великої церемонії — в холодну. На початок ще дав мені жандарм В-к доброго буханця крісом у плечі. Це так, з ласки… Хотів ще конче зайти зі мною в окрему келію "побалакати", та ключник Ч. не дозволив. Це все було у другій половині квітня.
За кілька днів привели в косівські арешти перших "повстанців", а саме: 14-ть Гуцулів з Голов. З ними був і мій брат, якого з дому повезли були в гори. Я дуже здивувався, що він трохи був оглух по дорозі. А від того, що в Жаб'ю на привитання оден сержант так його здорово посмотрив за вухо, що він від цього дня два тижні нічого не чув. При цьому я довідався, що капітан Г. дуже жалував, що замість мене доставили йому мойого брата. Страх бажав мною помилуватись… Виходило, що хто зна, чи моє здоровля було б витримало ті "любощі"…
Мої співтовариші, Гуцули-"повстанці", виглядали так, начеб із хреста зняті. Були в "добрих руках"… Тіло потовчене, в очах смертельний жах у суміш з отупілістю. Як день, так і ніч чути було стогони, зойки, прохання о смерть. Харчів не давали жадних. Та й кому хотілося їсти? Про лікарську поміч ніщо й думати. Вночі, відтак (і) вдень збільшилося нас, Гуцулів, ще стільки або й більше. Це звозили з інших сіл.
За п'ять чи шість днів сказано збиратися в дорогу до Коломиї. Заїхали вози, на кождий сіло два-три або й чотири Гуцули, біля них — конвої, і сумна валка рушилася в дорогу. Дорогою нісся скрип коліс і зойки побитих. На декотрих возах лежало лише по одному чоловікові. Це ті, що не могли рухатися. Уявити собі лише той біль, який вони мусили терпіти, оббиваючи своє зболіле тіло по голих дошках!
Біля мене сіло щось три чи чотири конвої "на гостро", бо мене приділено до якогось "штабу". Отже, такій "рибі" не годиться їхати будь-як…
14
Слова "повстання" і "повстанці" М. Горбовий взяв у лапки, напевно, не бажаючи виправдовувати застосування каральних заходів проти гуцулів. —