Гулівер і боса віконтеса
АННОТАЦІЯ
Гуллівер, який знову став вічним хлопчиком, здійснює подвиги і показує свою мудрість і геніальні вислів. Разом з ним босоніж по гострому каменю тупотить віконтеса, чиї бідні, засмаглі ніжки з честю витримують суворе випробування.
. РОЗДІЛ Љ 1.
Колишній капітан і прославлений мандрівник, що став юним тілом, прокинувся.
І ось йому довелося знову тупотіти босими, дитячими ніжками по гострому каменю дороги в напрямку порту.
Дівчинка зі знатного роду взяла і злізла зі свого єдинорога.
І пойшла разом, знявши з себе прикрашені коштовними камінчиками сандалії.
При цьому вона помітила:
- Потрібно щоб ступні на ногах не ставали м'якими, а були якомога жорсткішими і міцнішими!
Хлопчик Гулівер кивнув:
- Це дуже мудре зауваження! Але якщо чесно говорити, у нас у Британії бажання віконтеси ходити босоніж, здалося б дуже дивним!
Дівчинка у відповідь заспівала:
Вся земля теплом зігріта,
І по ній я біжу босоніж.
Я хочу, щоб було літо,
Не затягнеш у кучугури силоміць!
Хлопчик-капітан погодився:
- Та влітку набагато краще! Так приємно коли світить сонце, і переливаються у променях кучугури!
Тут Гулівер видужав:
- Я хотів сказати перлинні росинки на траві!
Дівчинка засміялася і заспівала:
- Роса, роса, роса, роса,
Дзижчить як рій оса!
І одразу додала:
- Ні! Це ні до села, ні до городу!
Гулівер погодився:
- Та ні до села, ні до городу! Але в будь-якому випадку ми з тобою здорово, заспівали.
Дитячі ніжки хлопчика за ніч підбурили, і крокувати тепер було вже не так боляче, як учора.
Настрій також піднявся.
Гулівер зазначив:
- Ось справді чого я не зрозумію, навіщо вам раби?
Віконтеса зневажливо пирхнула:
- А що тут незрозумілого?
Хлопчик серйозно зауважив:
- Ви вічні діти, адже у вас хороша витривалість - можете і самі працювати!
Дівчинка розсміялася і прочірикала:
- Топни права нога,
Махні ручці ліва.
Добре на світі жити,
Нічого не роблячи!
Гулівер заперечив:
- Нічого не роблячи нудно!
Віконтеса хихікнула і відзначила:
- Виходили з хати,
Здоров'яні жлоби...
Хлопчик запитав:
- Ну, і що з того?
Дівчинка відповіла:
- Порубали всі дуби,
На труни!
І як візьме ця вічна дитина і розсміяється. Та це дуже здорово.
Гулівер спитав у віконтеси:
- А ви буваєте серйозною?
Дівчинка заспівала:
У жартівливому королівстві,
Так давно повелося...
Нічого, як відомо -
Не буває всерйоз!
Хлопчик з усмішкою відповів:
- Так, я це розумію! Вічне дитинство і в розумі, і в тілі!
Віконтеса помітила:
- Буття визначає свідомість!
Гулівер енергійно кивнув своєю дитячою головкою:
- Важко не погодиться! Ось зараз, я себе, принаймні, фізично відчуваю дуже добре і бадьоро. І навіть збиті підошви в дитячому тілі так швидко грубіють, і стають міцними та мозолистими, що вже не болять, а навпаки крокувати стало навіть приємно.
Дівчинка енергійно кивнула і помітила:
- Я можу на цю тему заспівати!
Хлопчик-капітан згідно кивнув:
- Звичайно ж, заспівай! Ми будемо дуже раді!