ЯПОНЧИК(жартома). Третю, Льово, я завжди випиваю сам за себе. Бо вважаю себе неперевершеним бабієм.
Усі сміються.
ЗАДОВ. Тоді й ми з тобою за матінку-царицю! Негребецький бере гармошку, грає мелодію "Яблучка". Япончик пішов у танець.
ЯПОНЧИК (танцює, приспівуючи):
ЗАДОВ(теж пішов танцювати, співає):
ГРИГОР'ЄВ (танцює і співає):
САШКО (танцює і співає свої "Штани"):
НЮСЯ (пішла у танок і співає, її підтримали присутні):
Негребецький перестає грати. Всі зупинилися. Підходять до столу. Чаркуються. Гомонять.
МАХНО(до Нюсі). Нюсю, приготуй нам свіженької закуски. А то, бачу, поменшало її на столі (Нюся виходить).
ЯПОНЧИК. Ох, братці, прошу вибачення. Ви мені так затуркали баки, що я забув молодому подружжю піднести невеличкі одеські подаруночки (виймає з кишені піджака золоту статуетку). Це — золотий Дюк, символ нашої Одеси-мами. Він, звісно, для "батька" Нестора Івановича (до Махна). Це, "батьку", своєрідний ключ до всієї Одеси (дарує Махнові, той роздивляється статуетку). Можеш, "батьку", не сумніватися — золото вищого гатунку. Експропріював його за останнього набігу на одеських буржуїв, котрі рвали кігті до Америки (з іншої кишені виймає перлинове намисто з рубінами). А це тобі, "матінко" Галино, від княгині Марії Волконської, яка драпанула, здається, до Франці. Вона поділилася з тобою чесно і благородно: одне таке ж залишила собі, а друге люб'язно передала тобі, звісно, через мене як посередника між новим і старим світами. Так і сказала: "Візьми, будь ласка, Михайле Вольфовичу, це намисто і подаруй його "матінці" Галині" (подає Кузьменко).
КУЗЬМЕНКО(бере в руки намисто, роздивляється його). О Боже! Яка чарівність! Йому ж ціни немає!
МАХНО(до Япончика). Не розкидайся, Мишку, таким багатством. Усе це слід здати в нашу скарбницю. За ці коштовності ми купимо в тих же більшовиків чи в денікінців зброю.
ЯПОНЧИК. "Батьку", про що ти шепчеш? Я подібного добра тільки-но здав твоєму казнокраду чи, вибач, казначею, аж три мішки. Тому й забарився, не встиг до початку нашої оказії. Усе до копієчки, що експропріював іменем революції у капіталістів, які намилюють підошви з нашої країни на Захід, здав казначею під розписку. Словом, "батьку", я повністю виконую твій наказ.
МАХНО. Гаразд, гаразд. Ти зараз вступай із більшовиками, котрі зайняли Одесу, в контакт. Попроси у них сформувати зі своїх хлопців загін червоноармійців. Нехай вони цей загін озброять.
ЯПОНЧИК. Вони ж підсунуть мені свого комісара — більшовика, і тоді я або задихнуся, або підніму його на піку.
МАХНО. Про комісара для твого полку я вже подумав.
ЯПОНЧИК. Хто?
МАХНО. Ним має бути анархо-комуніст Фельдман, який працював секретарем Одеського міськвиконкому. Такого знаєш?
ЯПОНЧИК. Звичайно, знаю. Свій брат до мозку кісток.
МАХНО. Передай йому щире вітання і нехай чекає моїх подальших вказівок.
ЯПОНЧИК. Все зроблю, "батьку".
МАХНО. Тоді давайте вип'ємо за нас.
ГРИГОР'ЄВ. Щоб ми дожили до нашої перемоги.
МАХНО. Доживемо, Матвію, обов'язково доживемо. Ми ще розпалимо всесвітню революцію! І закінчимо її переможно. А вже потім (пауза).
ЗАДОВ(піднімає чарку). Давайте — і "Альоша, ша!"
Всі встають, чокаються чарками і випивають.
ЯПОНЧИК(обнімає Задова, який сидить поряд, співає, його підтримує Задов, а потім — усі інші):