Того дня ще довго лунали пісні з поміщицького маєтку у селі Малинівці.
Глава десята
Прапороносці
(Олесь Гончар)
Темно. В "Чорній дірі” сяйво. В ньому з'являється Диявол. Він у чорному одязі. Розставляє руки.
ДИЯВОЛ(голосно промовляє у простір). Я зараз крові, крові людської жадаю!.. Як спраглий ковтка води, як голодний шматка хліба, як птах — крил могутніх, так я хочу впитися кров'ю!.. Ви не забули, що я казав: "Чим більше крові людської проливаю і нещасть на Землі я скоюю, тим веселіше і радісніше мені на душі!" Не забувайте і завжди майте це на увазі... Ха-ха-ха-ха!
Диявол регоче і зникає у темряві. Раптом освітлення. Кругом — прапори, їх багато: червоні, чорні, білі, голубі, зелені, жовто-голубі... На них написи: "Французька революція", "Пролетарі усіх країн, єднайтеся!", "Анархія — мати порядку!", "Українська народна республіка"... Один з прапорів має зображення перехресних ножів, з яких стікає кров, на цьому прапорі напис "Варфоломіївська ніч"...
Звучить музика — траурна, вона раптово змінюється бадьорою, потім чітко чути мелодію "Марсельєзи", за нею — "Інтернаціоналу". Вони поступово переходить у мелодії революційних маршів, жартівливих пісень, запальних танців... І знову — похоронна музика...
Нараз усе стихає. Повне затемнення. Хвилина могильної тиші. Поступово навкруги все освітлюється. Як вихор, з'являється Диявол. Він співає, пританцьовуючи:
Входить Григор'єв. Він такий же, яким пам'ятають його земляни: молодий, кремезний, середнього зросту, весь у пасках-портупеях, озброєний двома револьверами системи "парабелум", на лівому боці — шабля.
ДИЯВОЛ(побачив Григор'єва, перестав співати). А-а, його величність пан отаман Херсонщини й всія Тавріди Григор'єв! Радий бачити такого не шанованого на Україні пана...
ГРИГОР'ЄВ. Це з твоєї диявольської ласки мої сучасники й нащадки на Україні мене забули й не шанують, звинувачують у зрадництві. А кого я зрадив? Не свій же народ я покинув у важку для нього годину, а навпаки, у найскрутніший для мого народу час я прийшов до нього, як вірний син, щоб захистити.
ДИЯВОЛ. Знаю-знаю, ти на всіх перехрестях тоді кричав: "Україна — для українців!", "Геть кацапів з України!" (співає):
(перестає співати, промовляє). А де ж тоді подітися москалям, які за моїм же велінням розселилися по всій Європі, як ті євреї — Христові люди — по всьому світові. До речі, про євреїв, або жидів, як ваша величність їх називає. Ти ж їх також чомусь ненавидів усім своїм єством. А народ цей — є під особливим захистом у самого Бога. Знати треба, пане Матвію, Біблію.
ГРИГОР'ЄВ. У-у, підлий інтригане! Це ж ти мене збив на Землі з пантелику, ти вселив у мою душу ненависть до всіх малих народів, які жили в Україні, ти надихнув проти мене вождя українського селянства "батька" Махна... Я шукав тебе всюди, щоб розквитатися. Нарешті, здибав. Ну, прощайся з життям, Нечиста сило! (вихоплює з піхов шаблю, кидається на Диявола, а той сміється, підплигує, вдало і вправно уникає удару шаблі).
ДИЯВОЛ. У-у-тю-тю! У-у-тю-тю! Злякався, мов торішнього снігу (регоче і зникає).
Григор'єв залишається сам.
ГРИГОР'ЄВ(сам до себе, у простір). Я хотів для України добра, для свого народу завжди просив у Бога щастя. І не лише просив — я боровся за це. Як я радів утворенню Української Народної Республіки! Не гаючи жодного дня, пішов служити їй вірою і правдою. На жаль, Центральна Рада лише писала добрі Універсали, а насправді палець об палець не вдарила, аби втілити у життя проголошене нею, аби поліпшити становище селянства й робітничого люду. Та ще й пішла на захист поміщиків і буржуазії, яких так ненавидів трудовий народ. Ось я й покинув невдовзі свій табір і перебрався до чужинців-більшовиків, котрі обіцяли селянам землю, а робітникам — фабрики і заводи. Та й вони обдурили народ... Я щодня бачив, як більшовики роздирають на шматки мою землю й тягнуть її багатства до себе, в Росію. Я бачив і був свідком, як більшовицько-російський вождь Ленін і його соратники безцеремонно втручалися у внутрішні справи України, призначали в наші міста і села своїх російських намісників і в Харкові утворили навіть промосковський уряд України, більшість членів якого не вміла розмовляти українською мовою... Такої ж думки, як я, були усі командири моєї дивізії. Дух українства завжди панував серед моїх солдатів...