Вбігає Диявол.
ДИЯВОЛ(до Григор'єва, близько підійшовши, зазирає у вічі, відходить на незначну відстань). Справді, тоді панував у твоїх військах дух Божий. А чого, знаєш? Бо я тоді залишив тебе у спокої і гостював у "батька" Махна та колошкав душу, перевертав її "з ніг на голову".
ГРИГОР'ЄВ. У-у, прокляте Богом створіння! Згинь з очей моїх! (знову вихоплює шаблю, розмахує нею, прагнучи зарубати Диявола. А той підплигує, улюлюкає не своїм голосом, регоче і зникає. Григор'єв знову сам). Ех, підтримав би мене "батько" Махно! Його вже тоді вся Україна називала "народним вождем", "гетьманом України", "полководцем"... За мною йшла лише моя дивізія, а за "батьком" — весь повсталий люд півдня республіки. Промені, що пульсували від нього, затьмарили людям і Гру-шевського, і Винниченка, і Петлюру, і Скоропадського. Усіх їх мало хто знав і мало хто чув про них на селах. Але знали й чули від малого до старого по всій Україні про "батька" Махна. А повстале селянство благоговіло перед своїм вождем! Він його наче зачарував. Я також любив "батька" усією душею, схиляв перед ним голову за його тонкий розум і незвичайний хист великого народного полководця. Я був переконаний, що доки під жовто-голубе знамено не стане "батько", Україна своєї незалежності від Москви не виборе (пауза). Ех, підтримав би мене тоді, у травні 1919 року, Нестор Іванович — і Україна була б вільною від більшовицько-російської орди. Не підтримав. Не відбулося об'єднання українців з українцями і між їхніми партіями. Пішов розлад, який призвів до братовбивства. Тоді і в мене забрали життя... (пауза). А вбили мене підло в селі Сентове, що на Єлизаветградщині. Тоді у цьому селі стояв штабом "батько" Махно. Він викликав мене до себе у якійсь нагальній справі. Я їхав до нього з великою радістю і з надією на нашу взаємну дружбу... Ех, "батьку", "батьку"... (Григор'єв скрушно махнув рукою і вийшов).
Входить Диявол.
ДИЯВОЛ (співає):
(закінчив співати). Я прийшов і пішов. Фігаро — тут, фігаро — там. Стій! Іди сюди! Не йди сюди — стій там!.. Роблю все, що захочу і з ким захочу. Ось подивіться!
Диявол виходить.
Москва. Кремль. Кабінет Леніна.
ЛЕНІН(стоїть біля столу й розмовляє по телефону). Феліксе Едмундовичу, ти все частіше припускаєшся прорахунків. Як сталося, що твоя розхвалена "Вечека"[64] "прошляпила" Григор'єва?.. Не змушуй послати тебе на три російські літери! Не виправдовуйся!.. Тепер ці хохли завдадуть нам ще більше клопоту... Знаю, що Махно весь час добряче сік і Петлюру, і Денікіна, вже очистив від них значну частину Росії, в тому числі: Бердянськ, Маріуполь, Олександрівськ, Мелітополь, Катеринослав, Синельникове. За це ми йому, нарешті, вручимо орден Бойового Червоного Прапора за номером чотири. Треба, щоб йому про це натякнули твої люди. Особливо зараз нам варто його приголубити, не дати йому зблизитися з Григор'євим. А найліпше було б руками Махна знищити цього зрадника. Бо хохли — народ не менше гонористий, ніж поляки. Настане час — і вони згадають про російське втручання у їхні, внутрішні справи. Тож нехай самі... Породили Григор'єва — самі нехай і уб'ють його. Нам ліпше у цій історії прийти на розбір шапок. Отож бо, батенька (Ленін поклав слухавку).
...Україна. Одещина. Село Малинівка. Поміщицький маєток. За кілька днів до телефонної розмови Леніна з Дзержинським. Григор'єв, котрий гостював у Махна, залишив "батька" останнім. Перед від'їздом була довга розмова між ним і Нестором. Надзвичайно секретна розмова, на яку Махно запросив лише Галину Кузьменко як свідка для майбутньої історії повстанського руху українського селянства. Для всього світу вона трактувалася як суто дружня бесіда з товаришем по зброї. А насправді... Махно зважував кожне речення і кожне слово висловлене Матвієм. Сам розповідав мало, здебільшого запитував... Вони сиділи один проти одного у плетених кріслах, а Галина стояла між ними біля вікна, допитливо дивлячись на них обох і лише зрідка вставляла своє вагоме слово, то підтримуючи гостя, то уточнюючи висловлене ним. А слова у Григор'єва були досить сміливі, рішучі і, з усього видно, що вже давно пропущені через його бунтарську душу.
64
ВЧК ("Вечека") — рос. Всероссийская Чрезвычайная Комиссия, створена більшовиками у 1918 р. для боротьби з контрреволюцією (інакодумаючими). Керував "ВЧК" Ф. Дзержинський.