— Щось трапилося? Якісь проблеми?
— Ти ж, "батьку", казав, що я скоро поїду з тобою із Гуляйполя на фронт.
— Так, поїдемо.
— А Мелашка каже: досить того горя, якого вона натерпілася за першу імперіалістичну війну, коли з дурної голови відпустила мене самого.
Настрій у Махна був добрим, і він розмовляв з Вусатенком доброзичливо і навіть з гумором:
— Тоді нехай відпустить тебе з кумою, — усміхнувся Нестор.
— Ні, "батьку". Вона хоче сама...
— Як, сама? — отаман посуворішав.
— А так: хоче зі мною йти на фронт.
— Ким же?
— Вона дуже добре їздить верхи на коні, не гірше вправного чоловіка.
Махно продовжував жартувати:
— Цікаво вийде: Петро — на "Форді", а Мелашка за ним — у сідлі на шкапі.
Тут Нестор зачепив за живе самолюбство жінки:
— Не шкапу мені батько виділив, а щонайліпшого молодого коня! — заперечила вона.
— Ти справді хочеш у кавалерію? — серйозно запитав Мелашку Нестор.
— Так, "батьку", хочу.
— А шаблею володієш?
— Трохи. Але ж навчуся. І рубатиму не гірше вашого знаменитого Куриленка.
Сходами піднімалася Кузьменко.
— Галино! — покликав її Махно. — Підійди до нас... Познайомся... Це — жінка нашого Петра Вусатенка, а звати її Мелашкою. Вона хоче рубати біляків і комуністів. Поки що візьми її у свою команду, навчи володіти шаблею, випробуй у бою зі Шкуром. А там буде видно, де її використати.
Галина простягла руку Мелашці, познайомилися. А коли жінки вже збиралися відходити, Нестор зупинив їх:
— Тільки, Мелашко, я ж добре знаю Макухівське поріддя: ваші жінки полюбляють народжувати дітей двічі на рік, мов кролиці. Як же з цим у тебе буде? Адже, коли гримить війна, діти не народжуються.
— Я це вже знаю, "батьку"... Воюватиму так, щоб швидше війна закінчилася.
— Гаразд, іди.
Невдовзі Мелашка стала неабияким кавалеристом, керувала жіночим загоном, який дістав перше хрещення в бою з досвідченими рубаками білого генерала Шкура. Цей бій стався у степу під Мелітополем. Розхвалювані білі вояки, яких було вдвічі більше, ніж у Мелашчиному загоні, падали один за одним смертю мужніх. У махновців уже затупилися шаблі, а шкуровці все не відступали. Нарешті, лише невеличка купка на чолі з офіцером втекла у рівне безкрає поле Приазов'я. І коли командир білогвардійців дізнався, що з ним билися жінки, заслужений офіцер не витримав такого сорому і застрелився. А Мелашка від самого Махна одержала круглого золотого годинника, якого вона берегла ліпше своїх очей і, вмираючи, в 1978 році заповіла його своєму онукові Петрові Вусатенку, названому, звісно, на честь діда, котрий промучився у радянських концтаборах більше 20 літ і помер за два роки по смерті своєї дружини, у 85-річному віці й був похований у Гуляйполі.
Та все це буде потім, у майбутньому. А зараз Махно щоденно стежив за тим, що діється в дивізії Григор'єва (комдивом він став 25 квітня 1919 року). І не тільки стежив, а й прагнув своїм авторитетом зупинити трагічне гріхопадіння нерозумного отамана. Де там! Григор'єв не хотів слухати настанов махновських посланців і лише заспокоював їх:
— Передайте "батькові", що все буде гаразд. Нехай готується мене підтримати.
Якось Нестор викликав до себе Льову Задова і між ними відбулася така розмова:
МАХНО. Негайно їдь у Одесу. Щоб добрався нелегально і без усяких твоїх вибриків у дорозі.
ЗАДОВ. Буде зроблено, "батьку" і "Альоша, ша!"
МАХНО. Завдання: зустрінься з Мишком Япончиком і перевір, як він виконує мій наказ про створення кількатисячного загону боєздатних повстанців та чи узгоджує він свою роботу з нашим Фельдманом? І передай їм, що Григор'єв ось-ось має зайняти Одесу. Коли її займе, то Япончик нехай залишається у місті, а Фельдман — відступає з Червоною Армією.
ЗАДОВ. "Батьку", вибач. Я не встиг тобі доповісти. Сьогодні вранці Одесу зайняли французи. Більшовики здали її без бою.
МАХНО. Тим більше, ти маєш їхали в Одесу і на місці розібратися, що там діється насправді. Наскільки я розуміюся в ситуації, то французам потрібна Одеса лише на кілька днів: щоб посадити своє військо на кораблі і відпливти на батьківщину. А Григор'єв тільки цього й чекає, щоб на їхньому горбі в'їхати в місто визволителем. Отже, слухай мене уважно. Передай Вінницькому — аби він не налагоджував ніяких контактів з Григор'євим. Бо той довго в місті протриматися не зможе, Одеса знову опиниться в руках більшовиків. Ось із ними Япончик нехай контактує за нашим, розробленим у Малинівці, планом... Давай, Льово. І не барися.