— "Батьку", що це означає?
— Конкретніше, — попросив його Махно.
— Оці підготовлені виступи. Особливо провокаційний Чубенка.
Нестор спокійно відповів:
— Розберемося. Зараз Чубенко зайде сюди і роз'яснить.
Справді, махновський дипломат не забарився. Григор'єв тут же накинувся на нього із запитанням:
— Ну, пане, роз'ясніть, на якій підставі ви говорили селянам, що я в союзі з Денікіним і проти "батька"?
— У мене є достовірні відомості про це, — відповів Чубенко. — Ти, Григор'єв, білоофіцер і зрадник українського народу!
Григор'єв схопився за свого маузера, але Семен Каретник, котрий стояв найближче до отамана й відгороджував його від особистого охоронця, блискавично, мабуть, заздалегідь підготувавшись, вихопив свій "Кольт" і вистрілив у Григор'єва. Отаман, будучи не смертельно пораненим, зрозумів, що його єдиний порятунок від смерті, це якнайшвидше вискочити на вулицю. Так і зробив — побіг до дверей, вискочив на вулицю, Махно гукнув його:
— Григор'єв! Повернися до мене!
Дивно, але отаман підкорився навіть в оцю найнебезпечнішу для нього хвилину диявольській волі Махна: повернувся обличчям до Нестора. "Батько" з криком "Смерть отаману!" розрядив свого маузера в груди Григор'єва. Той повалився на землю. Ззаду пролунало ще кілька револьверних пострілів. То Чубенко й Льова Задов добивали григор'євського охоронця. А Махно підійшов до Григор'єва ближче. Той лежав на спині і сумно, зовсім без злості, дивився на Нестора, якого усе своє недовге життя обожнював.
— "Батьку", "батьку". Що ж ти накоїв? — скрушно запитав він. — За що убив мене, свого вірного сина?
Махно замість відповіді ще двічі розрядив свого маузера у лежачого Григор'єва.
— З отаманом покінчено, — сказав Нестор, трохи схвильовано. — Винесіть його на майдан і покажіть труп селянам. — До Задова: — Його армія оточена?
— Так, "батьку", — відповів контррозвідник. — І мої люди вже розхитують її зсередини.
Махно:
— Армію роззброїти повністю. Всіх, хто не підкориться, розстріляти на місці... Задов, можеш іти.
Льова пішов виконувати вказівку "батька", а Сашко Нетреба і Негребецький винесли на майдан труп Григор'єва.
Зайшла зовсім розхвильована і збуджена Галина Кузьменко:
— Що ти наробив, Несторе?! Історія тобі цього не простить ніколи.
Аж тут Махно зірвався, дав волю своїм нервам:
— Досить мені нагадувати про мою відповідальність перед історією! — він загамселив кулаком по столу так, що аж підскочили на ньому папери й чорнильниця. — Знаю, що відповідатиму! — замовк, задріботів по кабінету, і враз знову спалахнув шаленим гнівом: — Тобі відомо, що він вступив у зговір із Денікіним проти мене? Проти України?! Вони хотіли мене розчавити, як черв'яка! Селянську революцію загубити!
— У тебе є докази? — якомога спокійніше запитала Кузьменко.
— Так, є... Перед його приїздом ми затримали коло церкви трьох денікінських офіцерів, які йшли на зв'язок з Григор'євим. У них вилучили листа від генерала Слащова.
— Дивно і важко повірити в це, — сказала Галина.
— А це вже твоя справа: дивуйся і не вір. Та не забувай, що війна не терпить слабодухих і нерішучих. Згаєш хвилину — загубиш армію.
— Може й так... Вибач, Несторе.
Махно:
— Сідай за стіл, бери аркуш паперу. Диктуватиму тобі.
Галина слухняно підкорилася вимозі свого грізного чоловіка.
Махно:
— Послати терміново телеграфом. Пиши: "Всім, всім, всім! Копія: Москва. Кремль. Леніну. Нами убитий відомий отаман Григор'єв. Батько Махно. Начальник оперативної частини повстанської армії Чучко".[77] Крапка. — До Галини: — Іди і сама передай.
Коли Кузьменко вже була у дверях, Махно їй гукнув:
— Скажи, нехай зайде до мене Задов.
Контррозвідник з'явився за кілька хвилин.
— Льово, треба негайно відправити з нашого резерву не менше двох ешелонів хліба до Петрограда. На кожному вагоні, щоб було написано: "Голодуючому пролетаріату Петрограда від батька Махна". Гадаю, що після усіх цих подій більшовики розщедряться і дадуть нам зброї й одягу стільки, скільки ми попросимо... Дай завдання нашим людям у Червоній Армії, щоб дізналися про реакцію Троцького на наші дії. Все, Льово... Скажи охороні, щоб до мене нікого не пускала. Я хочу трохи спочити.
"Батько" завжди після нервового зриву, аби швидше заспокоїтися й нормалізувати свій стан, залишався наодинці, думав про щось приємне або як найчастіше бувало, брав гармошку і співав сумних козацьких пісень.
77
Чучко Іван (1889—1919 рр.) — селянин з Гуляйполя. Чесний і самовідданий повстанець, позапартійний. В махновщині з 1918 р. — командир батареї, командир артилерійського дивізіону. Убитий 20 серпня 1919 р. в бою з білогвардійцями в районі Нового Буга (див. А. В. Білаш, В. Ф. Білаш "Дороги Нестора Махна", Київ, 1993 р. — С. 587—588).